практиці вели б до створення великих централізованих державних утворень. На цьому грунті він активно критикував і марксистську теорію. Політичним ідеалом Драгоманова була федеративна побудова суспільства, найкращим втіленням якої він вважав тогочасний державний лад Англії і Швейцарії. Тому він заперечував потребу створення самостійної української держави, висуваючи натомість програму федералізації Російської й Австро-Угорської імперій13. Однак якщо Драгоманов у женевській еміграції заперечував потребу створення самостійної держави, то його союзники в Україні взагалі заперечували потребу будь-якої політичної програми українського руху. Після Емського указу Олександра II( 1876), що зводив нанівець можливості легальної національної роботи, Стара Київська громада поступово перейшла на позиції аполітичного культурництва. З цієї причини у 1886 р. вона розійшлася з М. Драгомановим, вважаючи його діяльність шкідливою. Погляди громадівців найкраще відбивають слова одного з її лідерів Павла Житецького. Коли молоді студенти, члени драгоманівського гуртка при Київському університеті, звернулися до нього із запитанням” що робити?”, то почули таку відповідь:” Якщо хочете працювати для українського народу, ставайте першорядними вченими й пишіть ващі праці по-українському. Тоді поневолі й чужі вивчатимуть українську мову, щоб знайомитися з вашими працями. А тепер найкорисніше для української ідеї- це український театр”. Як свідчили пізніше учасники цих подій, старі” українофіли” з Київської громади тремтіли перед усім нелегальним, а ще більше перед політичним14.
Зі складу Старої Київської громади виділилися драгоманівські гуртки-” старший київський гурток політиків”( 1886- 1891) та " наймолодший гурток політиків”( 1888-1896). Вони прагнули підняти український рух до активної організованої політичної боротьби у співпраці з іншими поневоленими народами Російської імперії. У першій половині 1890-х рр. обидва гуртки намагалися оформитися в окрему партію, щоб відвернути українську молодь від російських есерів і соціал-демократів 15. Молодіжні” гуртки політиків” ставили питання про необхідність модернізації ідеології українського руху. Однак вони теж заперечували ідею національної державності.” Нам же, скажемо відверто,- писав К. Арабажин,-не треба України ні шляхетської, ні польської, ні буржуазної. Ми не думаємо заводити й свого власного державного централізму, і не втішатиме нас те, який держиморда потягне нас в котузку, і на якій він мові розкаже нам, що права чоловіка не про нас писані” 16. Ці погляди, як згадував пізніше Павло Тучапський, були характе-
124