практиці вели б до створення великих централізованих державних утворень . На цьому грунті він активно критикував і марксистську теорію . Політичним ідеалом Драгоманова була федеративна побудова суспільства , найкращим втіленням якої він вважав тогочасний державний лад Англії і Швейцарії . Тому він заперечував потребу створення самостійної української держави , висуваючи натомість програму федералізації Російської й Австро-Угорської імперій13 . Однак якщо Драгоманов у женевській еміграції заперечував потребу створення самостійної держави , то його союзники в Україні взагалі заперечували потребу будь-якої політичної програми українського руху . Після Емського указу Олександра II ( 1876 ), що зводив нанівець можливості легальної національної роботи , Стара Київська громада поступово перейшла на позиції аполітичного культурництва . З цієї причини у 1886 р . вона розійшлася з М . Драгомановим , вважаючи його діяльність шкідливою . Погляди громадівців найкраще відбивають слова одного з її лідерів Павла Житецького . Коли молоді студенти , члени драгоманівського гуртка при Київському університеті , звернулися до нього із запитанням ” що робити ?”, то почули таку відповідь : ” Якщо хочете працювати для українського народу , ставайте першорядними вченими й пишіть ващі праці по-українському . Тоді поневолі й чужі вивчатимуть українську мову , щоб знайомитися з вашими працями . А тепер найкорисніше для української ідеї - це український театр ”. Як свідчили пізніше учасники цих подій , старі ” українофіли ” з Київської громади тремтіли перед усім нелегальним , а ще більше перед політичним14 .
Зі складу Старої Київської громади виділилися драгоманівські гуртки - ” старший київський гурток політиків ” ( 1886 - 1891 ) та " наймолодший гурток політиків ” ( 1888 -1896 ). Вони прагнули підняти український рух до активної організованої політичної боротьби у співпраці з іншими поневоленими народами Російської імперії . У першій половині 1890-х рр . обидва гуртки намагалися оформитися в окрему партію , щоб відвернути українську молодь від російських есерів і соціал-демократів 15 . Молодіжні ” гуртки політиків ” ставили питання про необхідність модернізації ідеології українського руху . Однак вони теж заперечували ідею національної державності . ” Нам же , скажемо відверто , - писав К . Арабажин , -не треба України ні шляхетської , ні польської , ні буржуазної . Ми не думаємо заводити й свого власного державного централізму , і не втішатиме нас те , який держиморда потягне нас в котузку , і на якій він мові розкаже нам , що права чоловіка не про нас писані ” 16 . Ці погляди , як згадував пізніше Павло Тучапський , були характе-
124