стійність України Іван-Павло Химка. На його думку, протягом останніх десятиліть XIX ст. український рух перестає існувати як діяльність невеликої групи інтелектуалів і перетворюється на політичну силу. Наприкінці 1890-х рр. якісні зміни в житті української нації були настільки значними, що навіть старі радикали змушені були визнати необхідність зміни політичних орієнтирів національного руху. Ідея української держави залежала, отже, від існування української нації як функціонального соціального організму 51.
Таке пояснення є задовільним, оскільки воно дає можливість з’ ясувати причини ідейної еволюції Івана Франка протягом більш тривалого проміжку часу- з кінця 1880-х і до початку 1900-х рр. Дійсно, відізвавшись на статтю Гартмана, він писав про нереальність розрахунків на серйозну політичну перспективу українського руху:” Коли ми досі є в значній мірі тільки племенем, а не народом( т. є. свідомою своєї відрубності і єдності одиницею етнічною), то ніяка констеляція [ йдеться про розстановку європейських політичних сил, ■ *- Я. Г.] не здужає зробити нас народом” 52. А вже у статті” Поза межами можливого”( 1900) він відстоює цілковиту правомірність постановки питання про подітичну самостійність як кінцеву мету українського руху. З плином часу прийшло нове відчуття сили українського руху, а отже, реального обсягу його можливостей.
Але такий спосіб пояснення не дозволяє зрозуміти безпосередні причини, які протягом одного-двох років змусили Івана Франка докорінно переглянути свою позицію. Перш ніж перейти до розгляду цих причин, треба зробити ряд попередніх зауважень. Й Іван Франко, і” молоді” радикали належали до соціалістичної течії в українському таборі; як й Інші українські соціалісти, вони прагнули поєднати у своїй діяльності соціальні і національні мотиви. Ще про діячів Старої Київської говорили, що вони носять в одній кишені” Кобзар” батька Тараса, а в другій- писання К * Маркса 53. Цей так званий український дуалізм був характерним для розвитку ідеології українського руху. Вірність українських соціалістів соціалістичним поглядам ставила перед ними завдання такої складності, які були невідомі соціалістам " державних” націй. В одному із сьоїх останніх досліджень П. Магочі слушно пролежує розглядати діяльність лідерів українського національного відродження як конфлікт численних лояльностей і взаємовиключних свідомостей 54. Стосовно українських соціалістів кінця XIX-початку XX ст. цей конфлікт простежувався у трьох площинах. Насамперед їм треба було визначитися, яким мотивам- соціальним чи національним- має належати пріоритетне місце у розвитку українізм