стійність України Іван-Павло Химка . На його думку , протягом останніх десятиліть XIX ст . український рух перестає існувати як діяльність невеликої групи інтелектуалів і перетворюється на політичну силу . Наприкінці 1890-х рр . якісні зміни в житті української нації були настільки значними , що навіть старі радикали змушені були визнати необхідність зміни політичних орієнтирів національного руху . Ідея української держави залежала , отже , від існування української нації як функціонального соціального організму 51 .
Таке пояснення є задовільним , оскільки воно дає можливість з ’ ясувати причини ідейної еволюції Івана Франка протягом більш тривалого проміжку часу - з кінця 1880-х і до початку 1900-х рр . Дійсно , відізвавшись на статтю Гартмана , він писав про нереальність розрахунків на серйозну політичну перспективу українського руху : ” Коли ми досі є в значній мірі тільки племенем , а не народом ( т . є . свідомою своєї відрубності і єдності одиницею етнічною ), то ніяка констеляція [ йдеться про розстановку європейських політичних сил , ■ * - Я . Г .] не здужає зробити нас народом ” 52 . А вже у статті ” Поза межами можливого ” ( 1900 ) він відстоює цілковиту правомірність постановки питання про подітичну самостійність як кінцеву мету українського руху . З плином часу прийшло нове відчуття сили українського руху , а отже , реального обсягу його можливостей .
Але такий спосіб пояснення не дозволяє зрозуміти безпосередні причини , які протягом одного-двох років змусили Івана Франка докорінно переглянути свою позицію . Перш ніж перейти до розгляду цих причин , треба зробити ряд попередніх зауважень . Й Іван Франко , і ” молоді ” радикали належали до соціалістичної течії в українському таборі ; як й Інші українські соціалісти , вони прагнули поєднати у своїй діяльності соціальні і національні мотиви . Ще про діячів Старої Київської говорили , що вони носять в одній кишені ” Кобзар ” батька Тараса , а в другій - писання К * Маркса 53 . Цей так званий український дуалізм був характерним для розвитку ідеології українського руху . Вірність українських соціалістів соціалістичним поглядам ставила перед ними завдання такої складності , які були невідомі соціалістам " державних ” націй . В одному із сьоїх останніх досліджень П . Магочі слушно пролежує розглядати діяльність лідерів українського національного відродження як конфлікт численних лояльностей і взаємовиключних свідомостей 54 . Стосовно українських соціалістів кінця XIX-початку XX ст . цей конфлікт простежувався у трьох площинах . Насамперед їм треба було визначитися , яким мотивам - соціальним чи національним - має належати пріоритетне місце у розвитку українізм