А . О . Скальковського , а також розгляд цієї проблематики як сегменту історії південноукраїнського регіону в працях церковних діячів ХІХ ст . Як автор дослідницьких передмов та коментарів Г . К . Швидько взяла активну участь в організації двох фундаментальних проектів перевидання пам ’ яток вітчизняної історіографії [ 31 ].
Традиційним в творчості історика залишилося захоплення питаннями проблемного джерелознавства та археографії . Причому за останнє десятиліття Г . К . Швидько виявляла підвищений інтерес до вивчення джерел саме з історії козацтва та їх видання , віддаючи явну перевагу аналізові документальних комплексів . Найбільш значущою , на наш погляд , була археографічна публікація економіко-статистичного та демографічного опису Миргородського полку 1723 р ., що стало справжнєю подією не лише в регіональній , але й у загальноукраїнській археографії [ 32 ].
Г . К . Швидько наполегливо продовжувала дослідження документів російських та українських органів влади та судочинства на предмет виявлення та вивчення інформаційного потенціалу джерел з історії козацтва [ 33 ], проводила археографічний аналіз фамільних архівів старшини [ 34 ], активно залучалася до створення історії української архівної справи саме як автор розділів , присвячених козацьким архівам [ 35 ].
Не менш важливими як для формування дніпропетровського козакознавства , так і для визначення обличчя регіональної історіографії в цілому , стали , на наш погляд , педагогічні та організаційні зусилля Г . К . Швидько в напрямку підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації , популяризації даної проблематики , згуртуванні дослідників історії XVII-ХІХ ст ., прищеплення прикладом власної творчості смаку до прискіпливого наукового аналізу , ґрунтовності дослідницьких процедур та висновків , відділення в праці історика наукового та ідеологічного .
Відзначаючи родові риси обличчя „ дніпропетровської козаччини ” як регіонального напрямку козазнавчих студій , констатуємо властиве для нього намагання утриматися в рамках образу наукової історії . Наукової не у сенсі протиставлення фахового доробку науково-популярному жанру , а в розумінні прагнення до відстороненості та незаангажованості відносно актуальних суспільних завдань ідейно-політичного характеру .
Відмова від глорифікації козацтва та його місця у вітчизняній історії , підхід до його вивчення без ототожнюючи себе та сучасного історику суспільства з козацькою спільнотою далеких часів , – така дослідницька позиція хоча , без сумніву , не є достатньою , але абсолютно необхідною саме для того , щоб професійні козакознавчі студії залишалися в межах наукового дискурсу .
Впевнені , що за умов збереження належної якості дослідницької праці , продовження засвоєння сучасних методів та підходів історичного пізнання , орієнтованості на постановку і розв ’ язання нових , нетрадиційних , дискусійних проблем , дніпропетровське козакознавство має всі шанси стати одним з чинників повернення регіональною історіографією того особливого місця , яке вона займала з кінця 70-х до початку 90-х рр . Сподіваємося , що створення регіональної філії Інституту козакознавства сприятиме не лише згуртуванню
15