А. О. Скальковського, а також розгляд цієї проблематики як сегменту історії південноукраїнського регіону в працях церковних діячів ХІХ ст. Як автор дослідницьких передмов та коментарів Г. К. Швидько взяла активну участь в організації двох фундаментальних проектів перевидання пам’ яток вітчизняної історіографії [ 31 ].
Традиційним в творчості історика залишилося захоплення питаннями проблемного джерелознавства та археографії. Причому за останнє десятиліття Г. К. Швидько виявляла підвищений інтерес до вивчення джерел саме з історії козацтва та їх видання, віддаючи явну перевагу аналізові документальних комплексів. Найбільш значущою, на наш погляд, була археографічна публікація економіко-статистичного та демографічного опису Миргородського полку 1723 р., що стало справжнєю подією не лише в регіональній, але й у загальноукраїнській археографії [ 32 ].
Г. К. Швидько наполегливо продовжувала дослідження документів російських та українських органів влади та судочинства на предмет виявлення та вивчення інформаційного потенціалу джерел з історії козацтва [ 33 ], проводила археографічний аналіз фамільних архівів старшини [ 34 ], активно залучалася до створення історії української архівної справи саме як автор розділів, присвячених козацьким архівам [ 35 ].
Не менш важливими як для формування дніпропетровського козакознавства, так і для визначення обличчя регіональної історіографії в цілому, стали, на наш погляд, педагогічні та організаційні зусилля Г. К. Швидько в напрямку підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації, популяризації даної проблематики, згуртуванні дослідників історії XVII-ХІХ ст., прищеплення прикладом власної творчості смаку до прискіпливого наукового аналізу, ґрунтовності дослідницьких процедур та висновків, відділення в праці історика наукового та ідеологічного.
Відзначаючи родові риси обличчя „ дніпропетровської козаччини” як регіонального напрямку козазнавчих студій, констатуємо властиве для нього намагання утриматися в рамках образу наукової історії. Наукової не у сенсі протиставлення фахового доробку науково-популярному жанру, а в розумінні прагнення до відстороненості та незаангажованості відносно актуальних суспільних завдань ідейно-політичного характеру.
Відмова від глорифікації козацтва та його місця у вітчизняній історії, підхід до його вивчення без ототожнюючи себе та сучасного історику суспільства з козацькою спільнотою далеких часів, – така дослідницька позиція хоча, без сумніву, не є достатньою, але абсолютно необхідною саме для того, щоб професійні козакознавчі студії залишалися в межах наукового дискурсу.
Впевнені, що за умов збереження належної якості дослідницької праці, продовження засвоєння сучасних методів та підходів історичного пізнання, орієнтованості на постановку і розв’ язання нових, нетрадиційних, дискусійних проблем, дніпропетровське козакознавство має всі шанси стати одним з чинників повернення регіональною історіографією того особливого місця, яке вона займала з кінця 70-х до початку 90-х рр. Сподіваємося, що створення регіональної філії Інституту козакознавства сприятиме не лише згуртуванню
15