держава” (вийшла друком у видавництві ЕММА 2005 р.), написавши дві статті
про козацьку колекції музею і козацькі проїжджі листи. Музей надав
можливість упорядникам даного видання зняти на плівку майже 200 одиниць
козацьких старожитностей, які увійшли в книгу як ілюстрації.
У 2000 р. музей взяв участь у заходах щодо перепоховання останків
кошового отамана І.Д.Сірка в с. Капулівці Нікопольського району [28]. У 1995
– 2005 рр. здійснювалася широка виставочна робота щодо популяризації історії
і старожитностей козацької доби. Зокрема, з фондового зібрання були створені
та проекспоновані виставки: “Тії слави козацької...” (історична література,
живопис); “Козак Мамай і його пісня” (народні картини XVIII ст.); “Запоріжжя
в
залишках
старовини”
(Д.І.Яворницький
і
колекція
козацьких
старожитностей).
Протягом
2001-2004
рр.
вищеназвані
виставки
продемонструвалися у Львові, Луцьку, Рівному, Києві, Чернігові, Одесі,
Дніпродзержинську. В свою чергу, в Дніпропетровському історичному музеї
експонувались козацькі скарби з Чернігівського історичного музею ім.
В.В.Тарновського, а в жовтні 2002 р. – міжнародна виставка “Гетьманські
клейноди та особисті речі Б. Хмельницького з Польщі, Росії, Швеції та
України”, яку відвідало майже 50 тис. чоловік.
Щорічно до Дня козацтва – 14 жовтня, в музеї організовуют ься і
проводяться тематичні вечори з циклу “Запорожці наша слава!”. Розроблені
сценарії спеціальних театралізованих занять для дітей молодшого віку про
військове мистецтво, культуру та побут запорозького козацтва.
Завершуючи наш огляд, зазначимо що особливе, навіть унікальне місце
серед дніпропетровських істориків належить Г.К.Швидько [29], про творчість
якої в контексті проблематики цього тексту можна сказати, що вона синтезує, а
нерідко і визначає, майже всі тематичні напрямки регіонального
козакознавства, в багатьох з яких має незаперечний пріоритет. Певною мірою
це і не дивно, бо без перебільшення можна сказати, що Ганна Кирилівна, часом
у прямому розумінні, приводила за руку до козакознавчих студій як своїх
безпосередніх учнів, так і захоплювала і надихала тих, хто потрапляв під вплив
її творчої особистості та особистої творчості, множачи таким чином як ряди
відданих козакознавців, так і їх попутників. І хоча в останнє десятиріччя в
доробку Г.К. Швидько з даною проблематикою серйозно конкурує інтерес до
різноманітних аспектів історії Катеринорславщини-Дніпропетровщини ХІХ –
першої половини ХХ ст., минуле козацтва продовжує займати почесне місце
серед об’єктів її наукової уваги.
Насамперед це стосується проблем історії української держави і права.
Саме Ганна Кирилівна відкривала читання цього курсу на юридичному
факультеті Дніпропетровського держуніверситету, що в подальшому виросло у
цілу серію навчальної та науково-дослідницької продукції, в якій історія
козацького права та організації судової системи посіли головне місце [30].
Чудово розуміючи, що підмурком будь-якого концептуального
дослідження є ґрунтовне засвоєння і критичне переосмислення історіографічної
традиції, Г.К.Швидько за останній час головні зусилля на цьому фронті
зосередила на двох головних сюжетах. Це – козацькі студії
14