сучасній географічній карті топонімів XVII–XVIII ст. – Богородицької
(Новобогородицької) фортеці, запорозького міста Самарь (Самара, Стара
Самара), Старосамарського ретраншементу на північній околиці селища
Шевченка (м. Дніпропетровськ). Археологічним шляхом вирішено дискусію
стосовно розташування містечка Самарь та Богородицької фортеці.
Співробітниками лабораторії археології Придніпров’я під проводом
І.Ф.Ковальової проведено археологічні розвідки Новосергіївької фортеці,
споруд Української укріпленої лінії та Кодацького острова. Здійснено
аерофотозйомку частини Української укріпленої лінії за допомогою параплану
[18].
До археологічних студій університетських археологів за своїм характером
наближається вивчення речових пам’яток та побутової козацької історії
працівниками ДІМу. Зокрема, Н.В.Ченцова під час роботи в музеї розглядала
пам’ятники і пам’ятні місця козацтва, що збереглися на Дніпроп етровщині [19],
Н.М.Мирошниченко присвятила своє дослідження народним картинам “Козак
Мамай” та живописній козацькій колекції (портрети гетьманів, відображення
козака – захисника і улюбленця українського народу) [20], Л.В.Бєзіна вивчала
історію паління та керамічні козацькі люльки, які зберігаються або колись
зберігались у музеї [21], О.В.Старік розпочав дослідження козацьких кам’яних
надмогильних хрестів, здійснивши декілька наукових експедицій у сільські
райони Дніпропетровської області (Апостолівський, Новомосковський,
Магдалинівський, Дніпропетровський) [22], М.М. Тихонова реконструйовувала
інтер’єри козацьких храмів [23].
Дослідження з козацької археології дозволяють значною мірою скорегувати,
а часом і переглянути, існуючи стереотипи у висвітленні як історії козацтва, так і
південноукраїнського регіону в цілому. Сама специфіка археологічних студій
здатна також суттєво переакцентувати увагу фахівців з бойового минулого
козацтва на вивчення його повсякденності, приземлити нерідко високопафосну
історію знакового для українського історичного процесу стану, подивитися на
проблеми його дослідження крізь призму соціальної історії.
Серед крупних і перспективних напрямків, які безпосередньо не
стосуються історії козацтва, але тісно з нею пов’язані і активно останнім часом
розробляються дніпропетровськими дослідниками, знаходиться історія
становлення українського регіонального дворянства та бюрократії. Численні
сюжети цієї великої теми так або інакше виходять на проблеми соціальної
трансформації козацької еліти, а її дослідники „мають справу” з повсякденним
життям, господарськими справами, службовою діяльністю, інтелектуальними
вправами, менталітетом нащадків старшинських родів. Зазначимо, що, на наше
переконання, праці в цій сфері Т.Ф.Литвинової, Б.О.Галя та Д.Г.Каюка
вирізняються не лише високим рівнем професіоналізму, але значною мірою є
піонерськими, такими, що здатні визначати розвиток цього напрямку
вітчизняної історіографії в цілому.
Для дніпропетровського регіонального „цеху істориків” генетично
властива зацікавлена небайдужість, навіть смак, до історіографічних та
джерелознавчих студій. Причому таке зацікавлення – не стільки данина
12