козакознавчих студій), а особливо текстам І. С. Стороженка, властиве прагнення не лише до уточнення існуючих традиційних інтерпретацій козацької історії, екстенсивного розширення пізнавального простору, але й до певної ревізії класичних стереотипів козакознавства. Насамперед це стосується перегляду характеру козацько-татарських стосунків під час Визвольної війни середини XVII ст., проблеми ґенези, локалізації та організації Запорозьких Січей до середини ХVІІ ст. Особливо слід відзначити багаторічні і результативні зусилля Івана Сергійовича щодо з’ ясування місця Жовтоводської битви, для чого, ще з кінця 80-х рр. він залучив до активних пошуків університетських археологів, створивши таким чином серйозні стимули для розгортання нетрадиційних напрямків регіональних археологічних студій, які до цього були цілком зорієнтовані на дослідження пам’ яток первіснообщинної доби.
Другий напрямок у вивченні історії козацтва серед дніпропетровських фахівців репрезентований, насамперед, працями С. М. Каюк та О. А. Репана. В них, зрозуміло, реалізовані і традиційні підходи до вивчення козацтва як військової верстви. Але значною мірою присутнє, як у вигляді постановок, так і конкретних досліджень, розуміння необхідності значно розширити коло козакознавчої проблематики до масштабів глобальної історії стану в контексті не лише, а можливо не стільки, політичної, правової та військової історії, а, перш за все, господарських, соціо-культурних, ментальних процесів ранньомодерного часу в цілому. Особливу увагу, на наш погляд, варто звернути на дисертаційне дослідження О. А. Репана, в якому рельєфно поставлена проблема трансформації козацтва від військової спільноти до господарського стану земельних власників та вплив цього процесу на зміни у козацькому способі життя, етосі, менталітеті, нарешті, у якості бойових кондицій козацького війська Гетьманщини середини ХVІІІ ст.
Близькі до наведених підходів праці С. М. Каюк, в центрі уваги яких світ військового, господарського, повсякденного життя задунайського козацтва.
Практично повний розрив з традиціями воєнної історії козацтва демонструє творчість Н. В. Ченцової, для якої властива прискіплива увага до проблем становлення козацького землеволодіння як у правовій, так і в соціально-економічній площині.
Стосунки Запорозької Січі та її населення з російською адміністрацією та їх реакції на офіційну політику колонізації Південної України в другій половині ХVІІІ ст., відносини козаків з іноземними поселенцями розкриті в дослідженнях О. М. Посунько, присвячених здебільшого історії сербських адміністративно-територіальних утворень.
Уявлення про соціальну природу козацтва, його повсякденне життя суттєво доповнюють археологічні дослідження, які активно розгорнулися останнім часом. Починаючи з 2001р., тривають регулярні розвідки і розкопки археологів ДНУ на території Богородицької фортеці і її посаду. Зібрано і введено до наукового обігу численні колекції з нумізматики, сфрагістики, кераміки, дрібної пластики культового характеру, скла, побутових речей, фрагментів озброєння та амуніції. На підставі комплексних археологічних знахідок та джерелознавчих студій локалізовано місце розташування на
11