козакознавчих студій ), а особливо текстам І . С . Стороженка , властиве прагнення не лише до уточнення існуючих традиційних інтерпретацій козацької історії , екстенсивного розширення пізнавального простору , але й до певної ревізії класичних стереотипів козакознавства . Насамперед це стосується перегляду характеру козацько-татарських стосунків під час Визвольної війни середини XVII ст ., проблеми ґенези , локалізації та організації Запорозьких Січей до середини ХVІІ ст . Особливо слід відзначити багаторічні і результативні зусилля Івана Сергійовича щодо з ’ ясування місця Жовтоводської битви , для чого , ще з кінця 80-х рр . він залучив до активних пошуків університетських археологів , створивши таким чином серйозні стимули для розгортання нетрадиційних напрямків регіональних археологічних студій , які до цього були цілком зорієнтовані на дослідження пам ’ яток первіснообщинної доби .
Другий напрямок у вивченні історії козацтва серед дніпропетровських фахівців репрезентований , насамперед , працями С . М . Каюк та О . А . Репана . В них , зрозуміло , реалізовані і традиційні підходи до вивчення козацтва як військової верстви . Але значною мірою присутнє , як у вигляді постановок , так і конкретних досліджень , розуміння необхідності значно розширити коло козакознавчої проблематики до масштабів глобальної історії стану в контексті не лише , а можливо не стільки , політичної , правової та військової історії , а , перш за все , господарських , соціо-культурних , ментальних процесів ранньомодерного часу в цілому . Особливу увагу , на наш погляд , варто звернути на дисертаційне дослідження О . А . Репана , в якому рельєфно поставлена проблема трансформації козацтва від військової спільноти до господарського стану земельних власників та вплив цього процесу на зміни у козацькому способі життя , етосі , менталітеті , нарешті , у якості бойових кондицій козацького війська Гетьманщини середини ХVІІІ ст .
Близькі до наведених підходів праці С . М . Каюк , в центрі уваги яких світ військового , господарського , повсякденного життя задунайського козацтва .
Практично повний розрив з традиціями воєнної історії козацтва демонструє творчість Н . В . Ченцової , для якої властива прискіплива увага до проблем становлення козацького землеволодіння як у правовій , так і в соціально-економічній площині .
Стосунки Запорозької Січі та її населення з російською адміністрацією та їх реакції на офіційну політику колонізації Південної України в другій половині ХVІІІ ст ., відносини козаків з іноземними поселенцями розкриті в дослідженнях О . М . Посунько , присвячених здебільшого історії сербських адміністративно-територіальних утворень .
Уявлення про соціальну природу козацтва , його повсякденне життя суттєво доповнюють археологічні дослідження , які активно розгорнулися останнім часом . Починаючи з 2001р ., тривають регулярні розвідки і розкопки археологів ДНУ на території Богородицької фортеці і її посаду . Зібрано і введено до наукового обігу численні колекції з нумізматики , сфрагістики , кераміки , дрібної пластики культового характеру , скла , побутових речей , фрагментів озброєння та амуніції . На підставі комплексних археологічних знахідок та джерелознавчих студій локалізовано місце розташування на
11