маргінальною , то однією з тем творчості . Насамперед це стосується доробку безумовного регіонального лідера у вивченні вітчизняної історії другої половини XVII – ХVІІІ ст . Г . К . Швидько , її учнів Б . О . Галя [ 10 ] та А . В . Поуха [ 11 ]. Провідною трибуною не лише істориків НГУ , але й всього дніпропетровського регіону заслужено вважається „ Гуманітарний журнал ”, хоча козакознавчі студії істориків- „ гірників ” охоче друкують як регіональні , так і центральна фахові видання .
Безумовно , найстарішим та авторитетним центром козакознавства в Дніпропетровську залишається історичний музей імені Д . І . Яворницького , науковці і співробітники якого , не лише зберігають та музейними засобами пропагують історію регіону , але активно вивчають її , виступаючи як на сторінках власних збірників , так і в інших місцевих та центральних виданнях . Серед них треба в першу чергу виділити праці С . В . Абросимової , В . М . Бекетової , А . С . Журби [ 12 ] та інших .
Дещо окремий інституційний „ ретраншемент ” облаштував для себе В . М . Заруба , який працює в Юридичній академії МВС . Власною постаттю та численними працями , які видаються при активній підтримці керівництва вузу , він змушує рахувати цей заклад одним з осередків козацьких студій регіону . Хоча , за нашими спостереженнями , останнім часом Віктор Миколайович все більше переключається на вивчення історико-правознавчої проблематики та української історичної науки першої половини ХХ ст . Окрім В . М . Заруби , серед істориків Юридичної академії питання історії козацтва певною мірою відображені у працях ще одного талановитого випускника кафедри історії України ДНУ Д . Г . Каюка [ 13 ].
Ось таке не дуже чисельне , але добре озброєне і боєздатне „ воїнство ”, серед якого , до речі , жінки займають ледве не провідне місце , протягом останнього часу наполегливо засвоює широкі та , як це не дивно звучить , незорані простори , здавалося б так добре знаного , „ козацького періоду ” вітчизняної історії .
Однією з провідних проблем вивчення козацтва , яка успішно розробляється в дніпропетровській регіональній історіографії останніх років , стала історія козацтва як військової спільноти . Насамперед вона представлена в працях , в тому числі монографічного та дисертаційного жанру , І . С . Стороженка [ 14 ], В . М . Заруби [ 15 ], С . М . Каюк [ 16 ] та О . А . Репана [ 17 ]. Вони репрезентують , умовно кажучи , два основні напрямки козакознавства ( причому , в різній мірі вони присутні у творчості кожного з цих дослідників ). В центрі уваги першого домінують проблеми власне воєнної історії козацтва – еволюція структури козацьких підрозділів XVI – ХVІІІ ст ., способів ведення бойових дій , матеріально-технічного забезпечення армії , історія озброєння , козацької воєнної думки , воєнної дипломатії . Невід ’ ємною складовою таких досліджень є історії бойових операцій козацьких загонів , підрозділів , армій , аналіз їх причин , перебігу подій та результатів . Такий підхід переважає у працях І . С . Стороженка , В . М . Заруби та О . А . Репана .
Причому хочемо відзначити , що їм ( не зважаючи на дуже відчутну державницько-народницьку історіографічну інерцію , характерну для сучасних
10