спеціальний аналіз уявляється нам дуже корисним і важливим, але він не може надати адекватні відповіді на питання щодо розвитку фахових студій в даній галузі.
Метою статті є розгляд загальних тенденцій розвитку козакознавчих досліджень „ дніпропетровським цехом істориків”, виявлення регіональної специфіки вивчення цього явища. Тому заздалегідь просимо вибачення у тих, чий творчий доробок не буде врахований, або врахований частково, бо не маємо тут претензій на всеосяжну повноту, що, вважаємо, було б цілком доречним у жанрі регіональної проблемної бібліографії як одного з першочергових завдань новостворюваного філіалу Інституту козацтва. Гадаємо, що такого роду видання мало б завдання не лише підсумувати розвиток „ дніпропетровської козаччини” у ХХ столітті, але й продовжити хоча й відносно нещодавню, але вже сьогодні досить виразну традицію укладання регіональних дисциплінарних, персонологічних, проблемних, журнальних історичних бібліографій, покажчиків, каталогів, довідників [ 3 ].
Сподіваємося, що і наш огляд зможе бути корисним не лише для підбиття певних підсумків, оцінки пройденого дніпропетровською регіональною історіографією шляху, але й відправною точкою щодо визначання майбутніх завдань та перспективних напрямків вивчення цієї ділянки вітчизняної історії.
Інституційно осередки дослідження проблематики козацтва компактно „ розташовані” в межах історичного факультету Дніпропетровського національного університету( ДНУ), кафедри історії та політичної теорії Національного гірничого університету( НГУ) та Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького( ДІМ).
Серед фахівців істфаку провідними козакознавцями, тобто дослідниками у творчості яких ці проблеми займають головне місце, в тому числі в дисертаційному жанрі, є І. С. Стороженко, О. А. Репан, С. М. Каюк( Могульова). Окрім них окремі сюжети та питання історії козацтва розглядалися в текстах Г. М. Виноградова [ 4 ], О. М. Посунько [ 5 ], Т. Ф. Литвинової [ 6 ], О. І. Журби [ 7 ]. До когорти козакознавців останніми роками, для багатьох дещо несподівано, долучився загін університетських археологів( І. Ф. Ковальова, З. П. Маріна, В. М. Шалобудов, В. О. Векленко), у дослідженнях і працях яких починає вимальовуватися своєрідний науковий напрямок козацької археології [ 8 ].
На початку 90-х рр. захоплення козацькою проблематикою в ДНУ ледве не оформилося у вигляді спеціалізованого часопису. Але внаслідок організаційних та матеріальних перешкод вийшло всього два випуски чи то журналу, чи то альманаху „ Козацтво”. З того часу „ трибуною” для університетських козакознавців стала як місцева наукова періодика( здебільшого збірники ДНУ та НГУ), так і центральні та регіональні видання України.
Наступним інституційним осередком як вивчення козацької історії, так і взагалі розвитку історичної науки в дніпропетровському регіоні з середини 90-х рр. став НГУ, фахівці якого здебільшого генетично пов’ язані з істфаком ДНУ як його колишні викладачі, студенти, пошукачі. Серед істориків НГУ історія козацтва домінує у творчому доробку Н. В. Ченцової [ 9 ]. Для інших ця проблематика, більшою, або меншою мірою залишається якщо не
9