спеціальний аналіз уявляється нам дуже корисним і важливим , але він не може надати адекватні відповіді на питання щодо розвитку фахових студій в даній галузі .
Метою статті є розгляд загальних тенденцій розвитку козакознавчих досліджень „ дніпропетровським цехом істориків ”, виявлення регіональної специфіки вивчення цього явища . Тому заздалегідь просимо вибачення у тих , чий творчий доробок не буде врахований , або врахований частково , бо не маємо тут претензій на всеосяжну повноту , що , вважаємо , було б цілком доречним у жанрі регіональної проблемної бібліографії як одного з першочергових завдань новостворюваного філіалу Інституту козацтва . Гадаємо , що такого роду видання мало б завдання не лише підсумувати розвиток „ дніпропетровської козаччини ” у ХХ столітті , але й продовжити хоча й відносно нещодавню , але вже сьогодні досить виразну традицію укладання регіональних дисциплінарних , персонологічних , проблемних , журнальних історичних бібліографій , покажчиків , каталогів , довідників [ 3 ].
Сподіваємося , що і наш огляд зможе бути корисним не лише для підбиття певних підсумків , оцінки пройденого дніпропетровською регіональною історіографією шляху , але й відправною точкою щодо визначання майбутніх завдань та перспективних напрямків вивчення цієї ділянки вітчизняної історії .
Інституційно осередки дослідження проблематики козацтва компактно „ розташовані ” в межах історичного факультету Дніпропетровського національного університету ( ДНУ ), кафедри історії та політичної теорії Національного гірничого університету ( НГУ ) та Дніпропетровського історичного музею ім . Д . І . Яворницького ( ДІМ ).
Серед фахівців істфаку провідними козакознавцями , тобто дослідниками у творчості яких ці проблеми займають головне місце , в тому числі в дисертаційному жанрі , є І . С . Стороженко , О . А . Репан , С . М . Каюк ( Могульова ). Окрім них окремі сюжети та питання історії козацтва розглядалися в текстах Г . М . Виноградова [ 4 ], О . М . Посунько [ 5 ], Т . Ф . Литвинової [ 6 ], О . І . Журби [ 7 ]. До когорти козакознавців останніми роками , для багатьох дещо несподівано , долучився загін університетських археологів ( І . Ф . Ковальова , З . П . Маріна , В . М . Шалобудов , В . О . Векленко ), у дослідженнях і працях яких починає вимальовуватися своєрідний науковий напрямок козацької археології [ 8 ].
На початку 90-х рр . захоплення козацькою проблематикою в ДНУ ледве не оформилося у вигляді спеціалізованого часопису . Але внаслідок організаційних та матеріальних перешкод вийшло всього два випуски чи то журналу , чи то альманаху „ Козацтво ”. З того часу „ трибуною ” для університетських козакознавців стала як місцева наукова періодика ( здебільшого збірники ДНУ та НГУ ), так і центральні та регіональні видання України .
Наступним інституційним осередком як вивчення козацької історії , так і взагалі розвитку історичної науки в дніпропетровському регіоні з середини 90-х рр . став НГУ , фахівці якого здебільшого генетично пов ’ язані з істфаком ДНУ як його колишні викладачі , студенти , пошукачі . Серед істориків НГУ історія козацтва домінує у творчому доробку Н . В . Ченцової [ 9 ]. Для інших ця проблематика , більшою , або меншою мірою залишається якщо не
9