Дмитро Яворницький та його родовід Dmytro_Yavornytskyi_ta_ioho_rodovid | Page 15
кий остаточно вирішив присвятити своє життя науці, а саме дослі-
дженню історії запорозького козацтва. По закінченні університету
(1881 р.) він, як винятково обдарований студент, був залишений по-
заштатним стипендіатом для підготовки до професорського звання.
І вже з перших кроків наукової кар’єри на молодого вченого чекали
випробування. Замість вже обраної ним теми, йому запропонували
досліджувати історію Фінляндії. Дмитро Іванович згадував, як по-
печитель харківського навчального округу генерал-лейтенант Мак-
симович у категоричній формі заявив початківцю: «Ваші запорожці
нам не потрібні. Пишіть про Фінляндію». Проте молодий вчений
виявив принциповість, не відмовився від обраної ще в студентські
роки теми з історії запорозького козацтва, що належала до крамоль-
них і за яку пізніше його було позбавлено стипендії. До цього дода-
лася ще й розлука з друзями – Михайлом Халанським та Миколою
Липенським, які по закінченні університету поїхали викладати –
один у Білгород, другий у Суми.
Залишившись без засобів для існування, Д. Яворницький,
за допомогою О. Потебні та інших харківських знайомих, влашту-
вався викладачем історії у 3-ю чоловічу гімназію і в жіночу гімназію
Н. Григорцевич.
Проте вже ніхто й ніщо не мали змоги відвернути Д. Яворницько-
го від дослідження козацької теми. За порадою О. Потебні й М. Сум-
цова, він вирушив у Південну Україну, на Катеринославщину та Хер-
сонщину, де свого часу існувала Запорозька Січ. Починаючи з 1882 р.,
протягом 50 років майже кожного літа Д. Яворницький мандрував
землями колишніх Запорозьких вольностей, проводив археологічні
розкопки, записував пісні, перекази, розповіді нащадків запорозьких
козаків, знайомився з місцевими старожилами та власниками приват-
них колекцій, досліджував ландшафт і природні умови Запорозького
краю, перепливав на дубах Дніпрові пороги, неодноразово ламав руку,
тонув у Дніпрі, був засипаний землею в кургані. Проте дослідницька
захопленість й спрямованість долали усі перепони. З ентузіазмом він
писав Ф. Г. Лебединцеву у квітні 1884 р., що він проїхав усі Дніпрові
пороги, «от первого до последнего, в лодке, причём едва не поплатил-
ся и жизнию … Не забудьте, что я лажу в Запорожье уже три года
подряд, что я производил там раскопки, вскрыл 24 могилы, нашёл
15