86 ЛЮБОМИР ВИНАР
своєї актуальносте і на сьогоднішній день в Україні, українській діяспорі і серед українських та неукраїнських грушевськознавців, які сьогодні дальше розвивають цю дисципліну. Відносно партійного « грушевськознавства » в Україні я писав:
« Совєтська влада вважає М. Грушевського за найбільшого ворога комуністичного режиму в Україні. Його твори фактично заборонені, його ім’ я стало символом т. зв. « буржуазного націоналізму ». Боротьба проти ідей М. Грушевського в поневоленій Україні посилюється і набуває ще більшої гостроти » 4.
Я зупинився довше на цьому зверненні з огляду на його важливість в дальшій нашій діяльності на полі грушевськознавства. Для історії відмітимо перших дослідників наукового грушевськознавства. Спершу згадаємо науковців і діячів, які були співробітниками або сучасниками Грушевського і які видрукували свої праці у вищезгаданому томі « Українського Історика »: Олександер Оглоблин, Василь Дубровський, Борис Мартос. З дослідників, які репрезентували українську національну історіографію, започатковану Грушевським, у цьому числі знаходимо Любомира Винара, Іллю Витановича, Олександра Домбровського, Михайла Ждана, Романа Климкевича, Лева Биковського і Теодора Мацькова. В редакційній колегії з пізніших дослідників Грушевського і його доби знаходимо Марка Антоновича, Ігоря Каменецького, Ярослава Пастернака і Наталію Полонську-Василенко. Оце був гурт істориків, які без огляду на ідеологічні, конфесійні і вікові різниці приступили до розбудови грушевськознавства і взагалі української історіографії, яка з появою « Українського Історика » і УІТ започаткувала новий етап свого розвитку. З перспективи часу згадаю, що для мене приєднання до співпраці всіх цих науковців різних орієнтацій було вийнятково важке завдання, а деколи здавалося, що неможливе. Але ми ці труднощі перебороли і наш історичний журнал і УІТ стали реальністю, а разом з ними народилося грушевськознавство як окрема дисципліна. Термін « грушевськознавство » я перший раз правдоподібно ужив у 1966 році у розмові з Олександром Оглоблиним, який був моїм головним дорадником у справах « Українського Історика » і Українського Історичного Товариства.
Значення « Українського Історика » в розвитку грушевськознавства не можна переоцінити. Про це писали і пишуть історики з України і діяспори, і тому не буду повторювати їхніх заключень5. Але одне можу ствердите і
4 « Звернення Українського Історичного Товариства з нагоди 100-ліття народження Михайла Грушевського ». Український Історик, т. З, ч. 9— 10, с. 5.
5 Див.: Олександер Домбровський, « Грушевськіяна в « Українському Історику ». Ігор Гирич. « Внесок « Українського Історика » в грушевськознавство ». Український Історик, 1994, т. 31, ч. 1— 4; Ярослав Калакура. « Вклад « Українського Історика » в розвиток національної історіографічної школи », Український Історик, 1994, т. 31, ч. 1— 4; Л. Д. Сакада. Діяльність істориків українського зарубіжжя в обороні імені М. С. Грушевського. Український Історичний журнал, ч. б, листопад— грудень 1996.