II. НА СЛУЖБІ ГРУШЕВСЬКОЗНАВСТВА 85
безпосередньо причинилася до наших плянів започаткувати систематичне вивчення Грушевського, його історичної школи і його доби.
Оглоблин писав:
« Але чи сповнили ми, сучасники й спадкоємці Грушевського, свій обов’ язок визнання, пошани і вдячности перед пам’ яттю великого українського історика й великого українського громадянина?
Я гадаю, що ні. Н і монографій, ні розвідок поважних, йому присвячених! Н і ознайомлення молодшого покоління українства з Тим, хто так прислужився українству й не тільки одного свого п о колін н я » ^.
Треба підкреслити, що це писав один з найвидатніших представників т. зв. « державницької школи » української історіографії. Саме тому раніше я писав, що проф. О. Оглоблин, який не був приятелем Грушевського, намагався, порівняно з іншими істориками, об’ єктивно висвітлити значення Грушевського як історика і політично-державного діяча. Його твердження про занедбання наукового вивчення Грушевського ще раз пригадувало, що настав час поставити питання нової дисципліни грушевськознавства на тверду основу і започаткувати її розбудову.
Наш плян, у відносно короткому часі сповнено і рік 1966, в якому ми відзначали М. Грушевського і його 100-ліття з дня народження, можна вважати початком грушевськознавства як окремої дисципліни з власною тематичною структурою, методологією і завданнями.
У 1966 р. появився перший збірник УІТ, присвячений М. Грушевському: « В століття з дня народин академіка Михайла Грушевського( 1866— 1934— 1996), що був спеціяльним випуском « Українського Історика »( т. З, ч. 1— 2( 9— 10)), в якому появилися різні дослідження « перших » грушевськознавців, а також офіційне звернення УІТ з нагоди відзначення М. Грушевського і його століття. Саме в цьому зверненні, що його уложив автор цих рядків у співпраці з Олександром Оглоблиним, об’ єктивно і прецизно з’ ясовано ролю М. Грушевського в українському історичному процесі в аспектах науковому, громадському, політично-державницькому з наголошенням ролі історика як символу « всеукраїнського єднання, що його він розумів як з’ єднання всіх частин української землі і української нації в єдиному національно-державному і національно-культурному організмі » 3. Можна без перебільшення сказати, що це « Звернення » стало своєрідною програмовою плятформою для грушевськознавства і основою для переоцінки багатовимірної діяльности і творчости М. Грушевського. Цей документ не втратив
^ Олександер Оглоблин, « Михайло Грушевський і українське національне відродження ». Український Історик, 1964, ч. 2— 3, с. 1. Це була доповнена його доповідь, що її історик виголосив на урочистій конференції УВАН в Нью-Йорку в Колумбійському університеті, присвяченій пам’ яті Грушевського. Ще в 1963 році Олександер Петрович говорив мені, що бажає написати обширнішу студію про історика і вже довгий час збирає для неї матеріяли.
3 « Звернення Українського Історичного Товариства з нагоди 100-ліття народження Михайла Грушевського ». Український Історик, т. З, ч. 9— 10, с. 5.