II. НА СЛУЖБІ ГРУШЕВСЬКОЗНАВСТВА 83
ського поставити у відповідну перспективу і намагатися об’ єктивно висвітлити його діяльність і творчість. Ця справа також вплинула на моє рішення зайнятися грушевськознавством. Тоді я думав перш за все про мою наукову працю. Можна сказати, що його « Історія України-Руси », « Історія української літератури » й інші праці стали моїми настільними книгами при писанні семінарійних праць, магістерської праці і докторської дисертації, а також окремих монографічних досліджень з ранньої історії України і історії козаччини. Також ми думали про перевидання « Історії України-Руси », що була рідкісною книгою. Коли видавнича спілка « Книгоспілка » почала перевидавати ІУР, проф. Леонід Бачинський і я старалися для видавців віднайти останні друковані томи цієї унікальної праці.
Коли в 1956 році, після смерти Бориса Крупницького, я перебрав на прохання Олександра Оглоблина опрацювання усіх гасел в « Енциклопедії Українознавства » з періоду Литовсько-польської держави і розвитку українського козацтва до 1648 року, тоді кожного дня я уживав історію Грушевського, як також інші його твори. Знаємо випадки, що деякі дослідники хоча нарікали на « народництво » історика, але також не лише уживали його твори, але часами переписували тексти з його праць. Моєю першою обширнішою працею була стаття « Історичні праці Івана Франка », що з’ явилася у « Збірнику Української Літературної Газети » в Мюнхені в 1956 році. Саме в цій праці я старався проаналізувати критичні зауваги Франка на « Історію України-Руси », що їх автор подав в окремій книжці « Причинки до Історії України-Руси »( Львів, 1912). Франко, як відомо, був прихильником норманської теорії про походження Руси і закидав Грушевському, що він передчасно заперечив і відкинув цю гіпотезу. Незважаючи на деякі контроверсійні твердження Франка, деякі зауваги його були слушні, зокрема ті, що відносилися до історії Галичини. Отже, це був початок мого « грушевськознавства », і я думав про потребу створення окремої, комісії для вивчення творчости і життя Грушевського при НТШ або У ВАН, але не знайшов відповідного зрозуміння, ті установи мали свої пріоритети. Пригадую, що свого часу я звернувся до проф. В. Кубійовича з проханням видрукувати мою монографію про Грушевського і НТШ з рамени НТШ, він спершу позитивно поставився до цієї справи, але опісля написав, що його увага повністю зосереджена на « Енциклопедії Українознавства » і тому не має змоги видати цю монографію, що згодом появилася у видавництві « Дніпрова Хвиля » у Мюнхені за допомогою д-ра О. Вінтоняка, основника цього видавництва.
У 1950-х роках, на превеликий жаль, не було потрібних умов для нормального « народження » грушевськознавства як окремої ділянки дослідів. Це сталося пізніше в 1960-х роках і в’ яжеться безпосередньо з постанням Українського Історичного Товариства і появою « Українського Історика ». Проте в 1950-х роках вже були посіяні здорові зерна і поставлено певний, хоча ще слабий підмурівок для здійснення наших задумів за відносно короткий час.