Грушевськознавство: Ґенеза й історичний розвиток Hrushevskoznavstvo_Geneza_i_istorychnyi_rozvytok | Page 78
II. НА СЛУЖБІ ГРУШЕВСЬКОЗНАВСТВА
77
новому поколінню істориків. Поки що — наш короткий нарис. Те, що треба
було доповнити в першому нарисі, доповнено; те, що пропущено, також
додано, а те, що не потребувало доповнень або змін, залишено. Деякі мої
спостереження мають суб’єктивний характер. Це нормальне явище в спо
гадах і автобіографічних нарисах. Я вірю, що в майбутньому мої співробіт
ники з України і діяспори доповнять мої думки про нашу співпрацю в
царині грушевськознавства і взагалі в розбудові української наукової істо
ріографії і нашої національної культури.
МОЯ ПЕРША «ЗУСТРІЧ» З МИХАЙЛОМ ГРУШЕВСЬКИМ
Тут виринає питання безпосередньої і посередньої зустрічі з Михайлом
Грушевським. Зрозуміло, що я не мав змоги познайомитися з істориком в
роках його діяльности. В 1934 році, коли він помер серед загадкових і досі
невияснених обставин, я мав лиш два роки. Проте два рази я бачив і
говорив з Михайлом Сергійовичем у мойому сні. Перший раз після відзна
чення його 100-ліття з дня народження в 1966 році, а останній раз перед
виїздом до Києва у серпні 1996 році. Цей останній раз ми йшли в напрямі
будинку Академії Наук н а вулиці Грушевського, і він хвилювався,, що на
науковій конференції буде мало людей, і виглядало, що він не був вдово
лений її організацією. Ми зайшли в одну з викладових заль, Грушевський
сів за президіяльним столом, а на залі лише я і декілька людей... Я був
надзвичайно радий, що хоч у сні бачив «живого історика» і міг з ним
говорити... Проте сфера інтерпретації снів належить до психологічних наук,
а тут згадую про ці два епізоди, тому що для мене особисто були вони
вийнятково важливі й цікаві.
З перспективи часу доволі важко сьогодні визначити точну дату і час,
коли саме я почув прізвище Грушевського і зустрівся з його історичними
працями. Знаю, що це відноситься до мого юного віку і гімназійних часів
у Львові. Мій батько Іван Винар (1891—1972), педагог, директор дівочої
гімназії Рідної Школи (Фундація Кокорудзів) у Львові, б. старшина Укра
їнських Січових Стрільців, а згодом сотник 1-го українського полку ім. Бог
дана Хмельницького в 1918—20 роках, часто розповідав мені про історичні
події, зокрема про визвольні змагання і будування Української держави.
Батько був вийнятково скромною людиною і рідко згадував про свою власну
діяльність у той час. Але пригадую, що під час розповідей батька я перший
раз довідався, що він знав Грушевського з 1910 року, коли ходив на його
виклади у Львівському університеті. Також я перший раз довідався про
історика як голову Української Центральної Ради. Зокрема, він докладно
розповідав мені про роззброєння Українських Січових Стрільців німецьким
військом у Києві 1918 року в місяці квітні і про емоційну поведінку голови
Української Центральної Ради й президента УНР, який був свідком тієї
події. Хоча мій батько уважав, що гетьман Павло Скоропадський краще
розумівся на військовому ділі, як діячі Центральної Ради, проте про Гру
шевського завжди говорив з найбільшою повагою як головного будівничого
молодої Української держави і найвидатнішого історика України. Знаю, що