Грушевськознавство: Ґенеза й історичний розвиток Hrushevskoznavstvo_Geneza_i_istorychnyi_rozvytok | Page 77

Розділ II
76 ЛЮБОМИР ВИНАР
Розділ II
НА СЛУЖ БІ ГРУШЕВСЬКОЗНАВСТВА ( Спогади і коментарі )
У 1995 році я написав короткий нарис « Як я став грушевськознавцем », що був поміщений , замість передмови , в моїй праці « Михайло Грушевський — історик і будівничий нації » ( Київ , 1995 ). Цей нарис , на жаль , появився з деякими друкарськими й іншими помилками , був дуже короткий з огляду на обмежене місце у київському виданні , яке у малій кількості передано до Америки , Канади і країн Західної Европи . Через брак місця я не мав змоги обговорити деяких центральних питань розвитку грушевськознавства і обширніше з ’ ясувати ґенезу цієї нової ділянки дослідів .
Головним мотивом написання цього мемуарного нарису було перш за все почуття морального і академічного обов ’ язку поділитися з представниками академічного світу і взагалі з моїми земляками думками і спостереженнями про ґенезу і обставини , серед яких народилася дисципліна грушевськознавства в далекій Америці , і як вона продовжує сьогодні розвиватися тепер спільними силами грушевськознавців в Україні і діяспорі . Тут ідеться про ділянку дослідів , присвячену найвидатнішому українському історикові і провідному історичному діячеві , який перший здійснив державне завершення суверенітету української нації в 1918 році та був унікальним явищем в історії України .
Я завжди пригадую також нарікання Олександра Петровича Оглоблина , мого професора і опісля найближчого співробітника в « Українському Історику », про занедбаність українськими істориками опрацювання їхніх спогадів і автобіографічних нарисів , що спричиняє поважну прогалину в першоджерельній історичній літературі , а це , у свою чергу , утруднює наукові досліди сучасних і майбутніх істориків і інших дослідників . Я вповні погоджуюся з думками Олександра Петровича ,— і це й вияснює головні мотиви написання нарису « На службі грушевськознавства » у формі споминів і відповідних коментарів та спостережень .
Моє безпосереднє дослідження М . Грушевського і його доби охоплює понад сорок років — отже , треба зложити « звіт » з проробленої праці перед власним сумлінням і моїм народом . Це є обов ’ язок історика і громадянина . Я вірю , що в майбутньому , якщо вистачить сил , напишу обширніші спогади про життєвий шлях і діяльність , про людей і події в Україні і на еміграції , про наші успіхи і неуспіхи , про все , що , на мою думку , важливо передати