Грушевськознавство: Ґенеза й історичний розвиток Hrushevskoznavstvo_Geneza_i_istorychnyi_rozvytok | Page 74

І. ВСТУП ДО НАУКИ ГРУШЕВСЬКОЗНАВСТВА
73
«Саме в 1920 роках, в умовах жорстокого панування московського
большевизму на Україні, коли українська культура була приречена на
повільне завмирання під смертоносним подихом марксо-ленінської
мертвеччини, на Україні, в Києві і скрізь на широких просторах Укра­
їнської Землі, могутнім піднесенням розвивається українська історична
наука. І цим вона зобов’язана насамперед Михайлові Грушев-
ському»112.
Це не є перебільшення, і динамічна науково-організаційна праця
М. Грушевського не зменшує заслуг інших істориків і інших наукових
осередків в Україні. Олександер Петрович об’єктивно ствердив, що Гру-
шевський, його школа і наукові установи охоплювали своїм впливом
«мало не ввесь основний масив української етнічної території, ви­
ходячи далеко за межі УССР. І передовсім історична Секція УАН збу­
джувала серйозний науковий інтерес до історії України серед провін-
ціяльних наукових робітників і причинилася до утворення місцевих
краєзнавчих наукових установ»113.
Самозрозуміло, що учні і співробітники Грушевського в 1920-х роках
безпосередньо причинилися до «історіографічного ренесансу» тих часів.
Зокрема утворення Науково-дослідної катедри історії України в Києві дало
змогу Грушевському і його однодумцям виховувати нові кадри істориків,
які творили тверде ядро його школи, прийняли його історичну схему і
відкидали партійну комуністичну історіографію. Саме ж. «Украї на» став
головною творчою лябораторією українських істориків, які репрезентували
різні генерації' дослідників. Отже, немає підстави ставити під сумнів існу­
вання всеукраїнської школи української національної історіографії у Києві
під керівництвом М. Грушевського.
Друга справа відноситься до оцінки Р. Пирогом «зарубіжного гру-
шевськознавства». Він висуває гіпотезу про «дві історіографічні течії,
репрезентовані, з одного боку, Л. Винаром, з іншого — О. Пріцаком»114.
Видно, що шановний автор не мав доступу до важливих архівних мате-
ріялів і джерел, що відносяться до генези і розвитку грушевськознавства
в 1960—1980-х роках на Заході, зокрема в Америці. Проф. О. Пріцак в
тому часі не репрезентував жодного «історіографічного напрямку» гру­
шевськознавства. Гляньмо на факти.
На катедрі української історії ім. М. Грушевського, якою керував
О. Пріцак, і в його журналі «Гарвардські Українські Студії» (він був голов­
ним засновником і редактором журналу) в той час не появилась жодна
112 Олесь Мезько (Олександер Оглоблин). Як большевики руйнували українську істо­
ричну науку. Прага, В-во Юрія Тищенка, 1945, с. 9.
113 Там само, с. 11.
114Р. Я. Пиріг, «Грушевськознавство: стан та перспективи розвитку». Український
Історичний Журнал, 1996, ч. 5, с. 76.