Грушевськознавство: Ґенеза й історичний розвиток Hrushevskoznavstvo_Geneza_i_istorychnyi_rozvytok | Page 70

І. ВСТУП ДО НАУКИ ГРУШЕВСЬКОЗНАВСТВА
69
справа раціонального укладу історії Східного Слов’янства» (написана в
1903, видрукована в 1904 р.). Її треба аналізувати в контексті всіх томів
«Історії України-Руси», «Історії Української Літератури», його регіональних
досліджень історії України в 1920-х роках і інших монографічних історичних
досліджень історії України в 20-х роках і інших монографічних історичних
досліджень. Цю схему-моделю Грушевеький опрацьовував впродовж всього
свого творчого життя, а доповнювали її його учні і співробітники. До речі,
схему Грушевського із відповідними доповненнями прийняло УІТ як нау­
кову схему української історіографії, і її ми доповнювали в 1960—80-х роках
(О. Оглоблин, Я. Пастернак, Н. Полонська-Василенко, Л. Винар, О. Дом-
бровський, М. Антонович і інші дослідники). Важливо дослідити еволюцію
і розвиток школи М. Грушевського, що була першою школою української
національної історіографії і діяла у Львові, Києві і не обмежувалася до
безпосереднього зв’язку основника школи Грушевського з його учнями і
співробітниками у Львові і Києві. Це було б обмежене розуміння «історич­
ної школи», яка також характеризується методологією досліду, специфічни­
ми історіографічними і історіософічними концепціями, специфічною дос-
лідчою тематикою. Ця перша національна школа української історіографії
мала різні розгалуження-напрями, включаючи т. зв. «державницьку школу»,
що генетично зв’язана з школою Грушевського. Пригадую, що проф. О. Ог­
лоблин часто говорив мені, що я більш належу «до школи Грушевського»,
як до «школи Оглоблина» (він був моїм професором), і в цьому є зерно
правди — школа Грушевського існувала на Заході після його смерти в 1934
році і знайшла своє продовження в нашій історіографічній творчості в
1960—70-х роках далеко поза межами України. Я прийняв з певними змі­
нами методологію історичного досліду О. Оглоблина і М. Грушевського,
але в історіографічній площині я мав ширше розуміння «народу» як рушій­
ної сили історичного процесу. У мойому розумінні «народ» охоплює усі
верстви українського суспільства, починаючи від народних низів і кінчаючи
провідною верствою — народньою елітою. Отже, поширено концепцію «на­
роду» у розумінні М. Грушевського, і це також відноситься до інших істо­
ріографічних і історіософічних концепцій Грушевського і Оглоблина. І я
уважаю, що нова історична школа Грушевського української національної
історіографії діє сьогодні в Україні і на Заході, і її розуміння виходить
далеко за формальне визначення школи формулою «основник-учитель і
учень-дослідник» в уточнених хронологічних рямках життя основника на­
ціональної історіографії і його «фізичних учнів». Ми лиш навели деякі
думки відносно організаційно-наукової історіографічної діяльности Гру­
шевського і його спадкоємців.
Праця історика в НТ1П, УНТ, УСІ, ВУАН і інших установах заслуговує
на нове, повне насвітлення і монографічні дослідження. Це саме відносить­
ся до його розбудови українського культурного життя, зокрема бібліотек,
музеїв, шкільництва і інших ділянок, про які ми вже згадували в попередніх
розділах нашої праці.
На нове дослідження і переоцінку заслуговує політична діяльність
М. Грушевського як головного основника першої української держави в