40 ЛЮБОМИР ВИНАР
Сергій Єфремов, який не належав до приятелів Грушевського, об’ єктивно насвітлив характер і значення його публіцистичної творчосте. Він писав:
« У журналістику він, людина старшого з поколінь, що діяли тоді на українській арені, прийшов цілком готовий, у всеозброєнні величезної наукової освіти, виробленого всебічного світогляду, великого практичного досвіду й знань у сфері не тільки українського й російського, а й європейського життя, із запасом спостережень над конституаційною практикою, з теоретичною підготованістю до розв’ язання найскладніших проблем сучасности, з випробуваними в науковій сфері методами оцінки подій. Водночас він приніс із собою невичерпне джерело кипучої енергії, організаторських здібностей і тієї робочої дисципліни, яка дається лише роками наполегливої невідривної праці. І,— що найважливіше для журналіста,— він великою мірою виявив цю чуйність до покликів життя, цю невтомну здатність шукати разом з тими, хто шукає, іти вперед разом з тими, хто іде, навчаючись вчитися самому й захоплювати з собою інших, діючи то суворо логічно, суто науковими аргументами, то гострим безкомлромісовим фомулюванням...* 44.
Він як історик,— пише Єфремов,— підходить до сучасности з поглядів традицій минулого і установлює історичні перспективи і основи українського руху. Він формував на сторінках часописів і журналів українську ідею і був проти « антикварних » уподобань « певної, відсталої частини українського громадянства, наполягаючи завжди на наданні українському рухові суто політичного характеру »( цит. пр., с. 174). Грушевський твердив, що українці мусять стати нацією, коли не захочуть стати паріями серед інших народів. Грушевський писав:
« Треба хотіти бути нацією, треба в тім напрямку працювати сильно, рушити усі суспільні засоби— перетворити потенціяльну енергію етнографічного існування в динаміку національного розвою. Етнографічна окремішність— це статика, національне життя— продукт волі, динамічної енергії народу. Треба для того хотіти, треба робити, треба дерзатись » ^.
Єфремов дає такі підсумки публіцистичної творчости Грушевського, з якими автор цих рядків повністю погоджується. Він пише:
« Але спільною рисою для всього того, чого торкалося перо М. С. Грушевського, є, на мою думку, ця глибока переконаність у правоті української справи, в досяжності і здійсненні основних завдань українського руху. До всіх питань він підходить як українець з погляду
44 Сергій Єфремов, « На сторожі національної гідности. До характеристики публіцистичної діяльности М. С. Грушевського ». Український Історик, 1995, т. 32, ч. 1— 4, с. 171.
45 Михайло Грушевський, « Ще про культуру і критику ». ЛНВ, 1908, ч. X, с. 122.