І. ВСТУП ДО НАУКИ ГРУШЕВСЬКОЗНАВСТВА 33
аналізувати на основі критеріїв літературної критики( белетристика) або методою « аналізи змісту »( публіцистика) 37. Вищенаведена модель відноситься до історичних і біографічних досліджень історика. Історичні спеціяльні дисципліни( джерелознавство, генеалогія, хронологія, палеографія, архівознавство, бібліографія і інші) відіграють допоміжну ролю в історичній методології— вони є її інтегральною частиною. Джерелознавство і наукова методологія досліду є серцевиною грушевськознавства як історичної науки. Без задовільного знання методології, джерел і літератури, як також деколи ідеологічної настанови авторів, дослідники часто спрощують проблематику грушевськознавства, тенденційно або фальшиво насвітлюють його діяльність і творчість, зокрема історіографічні і політологічні концепції Грушевського і часто видвигають джерельно необгрунтовані гіпотези або висновки. Це мало має спільного з науковим грушевськознавством. Наведемо декілька прикладів. У 1966 році один дослідник висунув гіпотезу, а заразом поважний закид Грушевському, що він « своєю науковою і політичною діяльністю спричинився у вирішальний спосіб до моральної і фізичної ліквідації української аристократії...» 38. Ця гіпотеза не основана на жадних відомих історичних джерелах і тому не видержує історичної критики, тож була відкинена істориками. Недавно появилася стаття про методологію вивчення історії України, в якій автор пише, що народницька схема і концепція історії України, « змінивши назву на « марксистсько-ленінську », плавно увійшла до радянської історичної науки » 39. Знову ж тут значне спрощення і невірне розуміння історичної схеми Грушевського, яка стала схемою української
37 Ole Holsti, Content Analysis for the Social Sciences and Humanities. Reading, Mass., 1969.
Метода « аналізи змісту » вийнятково важлива в дослідженні журналістики і в політології. Досі ця методологія не уживалася у вивченні публіцистичної спадщини історика.
38 Омелян Пріцак, « У століття народин М. Грушевського ». Листи до приятелів, т. XIV, ч. 157-159, с. 1-19.
Критична аналіза цих дивних гіпотез Пріцака подана в статті Марка Антоновича « До дискусії навколо Грушевського ». Український Історик, 1991— 1992, т. 28 / 29, с. 370-379.
Антонович пише, що О. Пріцак, « дивлячися крізь вузенькі окуляри ідеолога, порушує перспективу й у своїй упередженості бачить лише те, що підходить під його теорію, а промовчує і не помічає того, що виходить поза рамки його ідеологічних настанов і протирічить його положенням », цит. пр., с. 372.
39 Наталя Яковенко, « До питання про методологію вивчення історії України ». Генеза, 1996, ч. 1( 4), с. 119— 120. Її гіпотеза про схему Грушевського і її « перехід » в радянську історичну схему не має джерельних основ. З статті бачимо, що автор любується в концепціях Липинського, що їх протиставляє Грушевському, забуваючи, що приблизно до 1915 року Липинський співпрацював з істориком і у великій мірі уважав себе за учня Грушевського і був « народником » у позитивному розумінні цього історичного явища. Поклики на Джорджа Ґрабовича( не історика), М. Блока та інших не допомагає в розумінні історіографічних концепцій Грушевського, які у статті змішані з його історіософічними концепціями, а це дві різні речі. Взагалі, на нашу думку, в 1996 році немає потреби повторювати і переповідати погляди « істориків-державників » з 1920— 30 років. Ці речі відомі, і це явний анахронізм.