І . ВСТУП ДО НАУКИ ГРУШЕВСЬКОЗНАВСТВА 33
аналізувати на основі критеріїв літературної критики ( белетристика ) або методою « аналізи змісту » ( публіцистика ) 37 . Вищенаведена модель відноситься до історичних і біографічних досліджень історика . Історичні спеціяльні дисципліни ( джерелознавство , генеалогія , хронологія , палеографія , архівознавство , бібліографія і інші ) відіграють допоміжну ролю в історичній методології — вони є її інтегральною частиною . Джерелознавство і наукова методологія досліду є серцевиною грушевськознавства як історичної науки . Без задовільного знання методології , джерел і літератури , як також деколи ідеологічної настанови авторів , дослідники часто спрощують проблематику грушевськознавства , тенденційно або фальшиво насвітлюють його діяльність і творчість , зокрема історіографічні і політологічні концепції Грушевського і часто видвигають джерельно необгрунтовані гіпотези або висновки . Це мало має спільного з науковим грушевськознавством . Наведемо декілька прикладів . У 1966 році один дослідник висунув гіпотезу , а заразом поважний закид Грушевському , що він « своєю науковою і політичною діяльністю спричинився у вирішальний спосіб до моральної і фізичної ліквідації української аристократії ...» 38 . Ця гіпотеза не основана на жадних відомих історичних джерелах і тому не видержує історичної критики , тож була відкинена істориками . Недавно появилася стаття про методологію вивчення історії України , в якій автор пише , що народницька схема і концепція історії України , « змінивши назву на « марксистсько-ленінську », плавно увійшла до радянської історичної науки » 39 . Знову ж тут значне спрощення і невірне розуміння історичної схеми Грушевського , яка стала схемою української
37 Ole Holsti , Content Analysis for the Social Sciences and Humanities . Reading , Mass ., 1969 .
Метода « аналізи змісту » вийнятково важлива в дослідженні журналістики і в політології . Досі ця методологія не уживалася у вивченні публіцистичної спадщини історика .
38 Омелян Пріцак , « У століття народин М . Грушевського ». Листи до приятелів , т . XIV , ч . 157-159 , с . 1-19 .
Критична аналіза цих дивних гіпотез Пріцака подана в статті Марка Антоновича « До дискусії навколо Грушевського ». Український Історик , 1991 — 1992 , т . 28 / 29 , с . 370-379 .
Антонович пише , що О . Пріцак , « дивлячися крізь вузенькі окуляри ідеолога , порушує перспективу й у своїй упередженості бачить лише те , що підходить під його теорію , а промовчує і не помічає того , що виходить поза рамки його ідеологічних настанов і протирічить його положенням », цит . пр ., с . 372 .
39 Наталя Яковенко , « До питання про методологію вивчення історії України ». Генеза , 1996 , ч . 1 ( 4 ), с . 119 — 120 . Її гіпотеза про схему Грушевського і її « перехід » в радянську історичну схему не має джерельних основ . З статті бачимо , що автор любується в концепціях Липинського , що їх протиставляє Грушевському , забуваючи , що приблизно до 1915 року Липинський співпрацював з істориком і у великій мірі уважав себе за учня Грушевського і був « народником » у позитивному розумінні цього історичного явища . Поклики на Джорджа Ґрабовича ( не історика ), М . Блока та інших не допомагає в розумінні історіографічних концепцій Грушевського , які у статті змішані з його історіософічними концепціями , а це дві різні речі . Взагалі , на нашу думку , в 1996 році немає потреби повторювати і переповідати погляди « істориків-державників » з 1920 — 30 років . Ці речі відомі , і це явний анахронізм .