34 ЛЮБОМИР ВИНАР
наукової історіографії, за вийнятком радянської схеми, що її спрепарували партійні історики для боротьби із схемою Грушевського і взагалі для фальсифікації усіх періодів української історії. Тут знову бачимо тенденційність і брак джерельної основи цієї « оригінальної » гіпотези, що не видержує критики. І ще один приклад методологічної неохайносте або селективносте в цитуванні історичної літератури, що допроваджує до помилкових заключень. Історик написав статтю під доволі сензаційним наголовком « Чи була школа Грушевського?», в якій подає неповні цитати з моєї праці і на цій основі неправильно інтерпретує мої погляди і робить помилкові висновки40. Це лиш приклади, і ми не бажаємо їх узагальнювати.
Дослідники, озброєні знанням наукової методи історичного дослідження, мають змогу критично і об’ єктивно насвітлити багатовимірну діяльність і творчість історика. Немає потреби « забронзовувати » Грушевського і творити непотрібні патріотичні міти. Патріотизм— це чеснота, а не наукова метода. Не можемо повторювати помилок радянської історіографії, яка унапрямлювалася партійною ідеєю « совєтського патріотизму » і причинилася до безоглядної фальсифікації М. Грушевського як науковця і історичного діяча. Не потрібно « націоналістичного » або « гетьманського » патріотизму для наукового дослідження спадщини історика. Аналіза життя і творчости Грушевського крізь вузькі ідеологічні або партійні погляди дослідників причинюється до дилетантизму і виходить поза межі наукового грушевськознавства. При цій нагоді згадаємо, що впровадження в університетську програму навчання обов’ язкового предмета методології історичних дослідів є вийнятково важливим для молодого покоління істориків, які студіюють у Київському, Львівському та інших університетах на історичних факультетах і працюють над своїми кандидатськими і докторськими працями. Без задовільного вивчення наукової методи історичного досліду неможливе відродження української наукової історіографії і розвиток наукового грушевськознавства.»
40 Ярослав Грицак, « Чи була школа Грушевського?», Михайло Грушевський і Львівська історична школа. Львів, 1995, с. 140— 141. Автор цитує працю другого історика « селективно ». Він пише: « Любомир Винар називає наріжним каменем » історичної школи Грушевського у Львові...( випущений текст— Л. В.) історіографічну концепцію тяглости історичного процесу від етногенезу українського народу до новітньої доби історії України ». Опущено наступне речення, яке повністю пояснює погляди Л. Винара на історичну школу Грушевського, а саме: « Йдеться про його схему східноєвропейської історії, яка також включала схему української історії з її періодизацією і відповідною українською історичною термінологією. Цю схему він поклав в основу Історії України- Руси, і вона була прийнята його учнями і співробітниками, які належали до цієї нової школи української національної історіографії ».( Любомир Винар, Силуети епох, 1992, с. 21). Виривання цитат з контексту праць інших істориків не належить до нормальної наукової методології.