32 ЛЮБОМИР ВИНАР
Як відомо, пізніше Грушевськиий уживав у своїх дослідах порівняльно-соціологічну методу і не прийняв у 1920-х роках марксистської методології. Відкинення Грушевським будь-якого догматизму в наукових дослідах і наголошення « неперестанного скептицизму » в шуканні історичної істини і критицизму історичних джерел і гіпотез— є не менш важливі в сучасній історичній методології, що також послуговується відповідними методологічними моделями. Грушевський ввесь час базував свої досліди на науковій методології, і це також застосовуємо в науці грушевськознавства, досліджуючи М. Грушевського і його добу. Без задовільного опанування наукової методи історичного досліду немислимий розвиток наукового грушевськознавства. Дуже часто ненаукова методологія доводить до помилкових гіпотез і фальшивих заключень в оцінці Грушевського як історика і історичного діяча.
Модель історичного досліду, що її подаємо в скороченій формі, включає такі складові частини— « елементи »:
1. Вибір теми, плян праці, визначення головних причин або цілі дослідження, або історичну гіпотезу( гіпотези).
2. Збирання і систематизація матеріялу( джерела і література). У цій фазі допоміжними є архівна і бібліографічна метода досліду.
3. Критична аналіза джерел, що складається з зовнішнього( external criticism) і внутрішнього або вищого( higher criticism) критичної аналізи історичних джерел. Зовнішня аналіза встановлює автентичність джерела,— внутрішня його вірогідність. З методологічного аспекту джерела поділяються на залежні, незалежні і мовчазні( silent sources). Тут значну ролю відіграють допоміжні або соціяльні історичні дисципліни для встановлення автентичносте і правдомовносте історичного джерела.
4. Синтеза і наукова реконструкція досліджуваного явища, що включає причиновість зв’ язків між різними фактами і подіями. Тут можна також користуватися додатковими, допоміжними методами в історичному досліді, наприклад методою аналізи змісту( content analysis), а часами статистичною, соціологічною і іншими методами.
5. Заключення-висновки основані на аналізі та історичній синтезі. Часами включають прийняття або відкинення гіпотези історика, що була пропонована на початку досліду. Висновки також можуть включати нові гіпотези, які треба аналізувати в інших дослідженнях, пов’ язаних з досліджуваною тематикою.
6. Бібліографія( першоджерела і література). Ця частина основана на бібліографічній моделі досліду.
Назагал модель історичного досліду має додаткові методологічні структури і схеми, чого не маємо змоги проаналізувати в короткій статті36. Треба сказати, що белетристичні твори Грушевського, його публіцистику треба
36 Про історичну методологію в таких виданнях: Lubomyr Wynar, Research Methodology. Kent, 1994, p. 57— 64; Jacques Barzun and S. Harter. The Modem Researcher. New York, 1992; Michael de Certau. The Writing of History. New York, 1992; Robert Jones Shafer. A Guide to Historical Method. London, 1974; Morton White, The Foundations of Historical Knowledge, New York, 1965.