Грушевськознавство: Ґенеза й історичний розвиток Hrushevskoznavstvo_Geneza_i_istorychnyi_rozvytok | Page 32
І. ВСТУП ДО НАУКИ ГРУШЕВСЬКОЗНАВСТВА
31
МЕТОДА ДОСЛІДУ І ДИСЦИПЛІНАРНА СТРУКТУРА
ГРУШЕВСЬКОЗНАВСТВА
Михайло Грушевський — історик і науковець-енциклопедист вийнят
ково широкого творчого діяпазону. Він також видатний публіцист, мемуа
рист, письменник і поет. Він заразом провідний суспільно-політичний діяч,
який створив цілу добу в інтелектуальному і політичному розвитку україн
ської нації. Грушевськознавство як наука, що систематично вивчає цілість
творчости і діяльности Грушевського у своїй структурі, мусить віддзеркали
ти усі ділянки життя і творчости науковця і творця історії. Вона має свою
історично-джерельну основу, теоретичні заложення, бібліографічну струк
туру творчости Грушевського і методологію досліду. Отже, грушевськознав
ство має свої специфічні атрибути і складові частини, які становлять його
дослідчий модель і дисциплінарну структуру.
Методологія і дисциплінарна структура науки безпосередньо в’яжеться
із вивченням історичних джерел і літератури, які безпосередньо і посередньо
відносяться до Грушевського і його доби.
Насамперед коротко обговоримо методологію досліду грушевськознав-
ства, що від неї залежить джерельне і об’єктивне насвітлення багатовимірної
творчости вченого і діяча Нової України.
Методологія наукового дослідження
Наші роздумування про методологічні питання грушевськознавства маю
намір почати від Грушевського і його методологічних настанов, що не
втратили актуальносте і в наших часах. У свойому інавгураційному викладі
у Львівському університеті Грушевський говорив:
«Нарешті я хотів би сказати кілька слів про свою професію мето
дологічну... Я перейшов в своїм часі філологічну школу і з неї міцно
витвердив принцип nemini credere завше шукати і ніколи не задоволь
нятися, не сподіватися, що посів цілком усю істину... Наука — се не-
перестанний скептицизм. Не той недужий, немощний, що зостається
при самім аналізі, при самій руйнації, а той здоровий, плодотворящий
скепсис, що веде за собою роботу синтетичну. Через все всякий дог
матизм в своїй науці я уважаю непотрібним, всяке juratio in verba magis-
tri — неможливим. Того духу висліду й критицизму хотів би я і в своїх
співробітниках-слухачах»35.
35 Михайло Грушевський, «Вступний виклад з давньої історії Руси». Записки НТШ>
1894, т. IV, с. 150. У тодішній методиці дослідження історика домінувала гевристика,
критична аналіза і синтеза з головним прицілом на об’єктивну реконструкцію істо
ричних явищ і рушійних сил історичного процесу. Докладніше у Любомира Винара.
Силуети епох, 1992, с. 97.