Грушевськознавство: Ґенеза й історичний розвиток Hrushevskoznavstvo_Geneza_i_istorychnyi_rozvytok | Page 22

І. ВСТУП ДО НАУКИ ГРУШЕВСЬКОЗНАВСТВА
21
появилося, правдоподібно, більше статгей, ніж про інших політичних діячів
і істориків. ЦК КПСС і совєтські історики створили цілу «історичну схему»
з концепціями єдиної руської історії», «возз’єднання України з Росією»
(Переяславська рада) і «спільної вітчизни» українців, росіян і білорусів на
противагу схемі історії України М. Грушевського, яка була прийнята укра­
їнською історичною (не партійною) наукою.
Важливо згадати, що навіть в 1989 році партійні історики уважали Гру­
шевського «фальсифікатором» української історії. Для прикладу наведемо
думки одного з партійних радянських істориків. Він писав:
«Схема истории Украины, разработанная Грушевским, была самым
концентрированным выражением основных фальсификаторских кон­
цепций украинской буржуазно-националистической историографии...
Работы Грушевского знаменовали собой тупик, в который зашла бур­
жуазная историография в период империализма*12.
Не думаємо, що в 1989 році В. Сарбей, автор цієї статті, зверненої проти
творчости і діяльносте Грушевського, був змушений партією писати такі
«наукові трактати». Проте деякі історики «перевиконували норму» і напе­
редодні розпаду «імперії зла» дальше фальсифікували спадщину історика.
До сьогодні вони не пояснили, чому в 1988/89 роках вони дальше боролися
з Грушевським і з його школою, а вже пора це зробити. Колишні партійні
історики, які зводили нещадну боротьбу з «фальсифікатором історії» Гру­
шевським і безсоромно фальшували в своїх писаннях добу Грушевського,
сьогодні мають обов ’язок вияснити мотиви і причину їхньої тодішньої наста­
нови. Цього вимагає етичний кодекс професійного історика.
Можемо погодитися з висновками Олександра Оглоблина, що в періоді
української радянської історіографії головний наступ був скерований на
боротьбу з Грушевським і його школою, «щоб завдати рішучого удару...
самій «отравленной теории» Грушевського. Наслідком того було з’явлення
нової совєтської схеми історії Східньої Европи й зокрема України»13.
В цьому томі УІ друкуємо дослідження Ярослава Дашкевича «Боротьба
з Грушевським та його львівською школою за радянських часів» — це є
добрий початок джерельного вивчення «радянського грушевськознавства».
Після Другої світової війни дослідження життя і творчости Грушевського
на Заході (Европа, Америка, Канада) були у значній мірі занедбані. На увазі
маємо Українську Вільну Академію Наук (УВАН) і Наукове Товариство
ім Т. Шевченка (НТШ) в Европі і США та інших країнах, які нав’язували
12 В. Г. Сарбей, Оч ерки по методологии и историографии Украины. Київ, 1989,
с. 60, 62.
Цей самий історик був автором статті «До питання про наукову спадщину
академіка М. С. Грушевського». Український Історичний Журнал, 1989, ч. 10, в якій
зводив двобій з Сергієм Білоконем, який в «Літературній Україні» (21. XII. 1988)
видрукував статтю в обороні творчої спадщини історика.
13 Олександер Оглоблин, Думки про сучасну українську совєтську історіографію.
Нью-Йорк, 1963, с. 18.