20 ЛЮБОМИР ВИНАР
В українській історіографії у зв’ язку із появою т. зв. державницької школи( С. Томашівський, В. Лилинський, Д. Дорошенко і інші) започатковано переоцінку історіософічних і історичних концепцій Грушевського9, що у значній мірі віддзеркалювала гетьманську ідеологію. Отже, як бачимо, цей період був вийнятково багатий на писання про Грушевського в історіографії і публіцистиці, але він не вирізнявся систематично-науковим підходом до вивчення його життя і творчости. Його характеризує доривочність, ідеологізація дослідження, а часто спрощення досліду його політичної діяльности.
В роках 1935 до 1939 були певні спроби започаткувати науку грушевськознавсгва. На увазі маємо спроби Івана Крип’ якевича з рамені львівського НТШ підготовити до друку науковий збірник, присвячений Грушевському( див. Хроніка НТШ, ч. 72, 1935, с. 9). Беручи до уваги, що він був найвизначнішим членом і головою НТШ, ця ініціятива мала вигляди на реалізацію. Проте цей збірник не появився з огляду на вибух польсько-німецької війни 1939 року. В той час дальше появляються випадкові статті істориків і публіцистів про Грушевського, часто мотивовані ідеологічними засадами поодиноких авторів. Це були радше причинки до грушевськознавства, а не систематичні наукові досліди. Також тоді появляються нечисленні чужомовні видання про Грушевського. Тут треба згадати працю чеського вченого Я. Бідла « Михайло Грушевський »( Прага, 1934) і невеликий німецькомовний збірник « Проф. Михайло Грушевський: життя і діяльність »( Берлін, 1935) і інші10.
Окрему увагу треба звернути на статті, присвячені М. Грушевському в совєтській українській історіографії, починаючи від кінця 1920-х років до приблизно 1990 року. В той час партійні історики в Україні друкували різні статті про Грушевського, в яких повністю фальсифікували життя і творчість історика. Це також, в першу чергу, стосується Академії наук УССР й Інституту історії. У цих працях Грушевського трактували як фальсифікатора історії України і « ворога українського народу ». До сьогодні в Україні не маємо широкого дослідження насвітлення М. Грушевського в совєтській історіографії. Намагання реабілітувати М. Грушевського в період десталінізації( Шевченко Ф. П.) 11 не вдалося. Треба ствердити, що в совєтській партійній історіографії про Грушевського, його історичну школу і схему
9 Докладніше про Грушевського і державницьку школу в моїй монографії Найвидатніший історик України Михайло Грушевський. Нью-Йорк, 1986, с. 33— 52; Любомир Винар. Михайло Грушевський: історик і будівничий нації. Київ, 1995, с. 83— 98.
Дмитро Дорошенко, заслужений історик і політичний опонент Грушевського, у тому часі намагався дати загальну характеристику історика як народника у нарисі Огляд української історіографії( Прага, 1923), с. 175— 194. Інші праці подані у нашому виданні.
10 Prof. Michael Hruschewskyj sein Leben und sein Wirken. Berlin, 1935( Beitraege zur Ukrainekunde, Heft 3, 48 s.).
Ф. П. Шевченко, « Чому M. Грушевський повернувся на радянську Україну ». Без огляду на те, що стаття видатного історика Ф. Шевченка вкладалася в офіційну совєтську історіографію в 1966 році, партійні історики і партія її засудили, а автор цієї статті був переслідуваний владою.