22 ЛЮБОМИР ВИНАР
до академічно-наукових традицій Грушевського. Також не досліджувано систематично творчосте Грушевського на катедрі історії ім. М. Грушевського при Гарвардському університеті, яку довгий час очолював Омелян Пріцак. Щоправда, Матвій Стахів, голова НТШ в Америці, видав один том « Записок НТШ »( т. 147, 1978), присвячений 110-й роковині народження Грушевського, а О. Пріцак видрукував декілька статтей про Грушевського— проте це були перш за все публіцистичні, а деколи полемічні статті, які мають мало спільного з науковим вивченням творчої спадщини історика14. Можна сказати, що це занедбання вивчення Грушевського науковими установами не було випадковим. Можливо, що тут позначився вплив доволі сильної « державницької течії » в українській історіографії, що віддзеркалювала наставлення до Грушевського « державницької школи »( гетьманської) з 1920-х і 1930-х років. Проте тут не місце аналізувати цю аномалію наукових установ в діяспорі. Натомість вийняткове значення мають 1950-ті роки, в яких з приватної ініціятиви перевидано « Історію України-Руси »( Нью-Йорк, Книгоспілка, 1954— 1958) і « Історію Української Літератури »( Нью-Йорк, Книгоспілка, 1959— 1960). За нормальних обставин ці видання повинні були видати наукові установи— НТШ або УВАН,— проте вони були зайняті іншими видавничими проектами.
Беручи до уваги фальсифікацію діяльносте Грушевського в совєтській історіографії, а також занедбання систематичного дослідження найвидатнішого українського історика і будівничого першої української незалежної держави т. зв. « науковою діяспорою » і українознавчими науковими осередками при американських і канадських університетах, Українське Історичне Товариство і ж. « Український Історик » у 1966 році вирішило започаткувати наукове грушевськознавство. Про це знаходимо такі коментарі в сучасній українській історіографії:
« Заборона вивчення життя і творчої спадщини М. Грушевського, яка діяла в СРСР, на щастя, не означає, що таке вивчення не велося зовсім. Навпаки, воно йшло досить активно в західній історіографії, зокрема істориками української діяспори. Завдяки вченим Українського Історичного Товариства, насамперед дослідженням професора Любомира Винара, з’ явилася спеціяльна галузь історичної науки— грушевськознавство. За останні роки вона активно й постійно поповнюється дослідженнями вітчизняних істориків » 15.
Тут треба зробити деякі уточнення. Це правда, що автор цих рядків впровадив у наукову літературу термін « грушевськознавство » і започаткував
14 Для прикладу згадаємо публіцистично-полемічну статтю Омеляна Пріцака « У століття народин М. Грушевського », Листи до приятелів, а також декілька його публіцистичних статтей у збірнику « Чому катедри українознавства на Гарварді. V Кембрідж, 1973.
15 В. Ф. Верстюк, Р. Я. Пиріг, Л /. С. Грушевський. Коротка хроніка життя і діяльности. К., 1966, с. 8. Подібно пише В. Грабовецький. Михайло Грушевський. Івано- Франківськ, 1991, с. 33— 34.