116 ЛЮБОМИР ВИНАР
XX ст. в Україні особливого джерелознавчого напряму, зокрема в середовищі дніпропетровських істориків.
Така є історіографічна логіка послідовносте і прольонгації наукових напрямків і формування наукових шкіл.
Без В. Антоновича, як Учителя когорти українських істориків, напевне, і не могла би взагалі виникнути не лише нова історична школа М. Грушевського, але й реалізуватися як учений і сам її засновник.
Як зазначив Л. Винар, що « перед тим, як перейти до обговорення історіографічної школи Грушевського, бодай коротко бажано з’ ясувати її ставлення( насамперед самого М. Грушевського.— М. К.) до школи Антоновича » 14. При цьому Л. Винар підкреслив ролю Антоновича у формуванні Грушевського як науковця-історика: « Від свого наукового ментора,— пише Л. Винар,— Грушевський перебрав документалізм як інтегральну та основну частину історичної наукової методології » 15 і що « існує безпосередній зв’ язок між школами Антоновича і Грушевського, зокрема в методологічному аспекті історичних дослідів » 16. Принциповий характер має узагальнююча теза Л. Винара, що якщо « історики справедливо вважають Антоновича батьком української наукової історіографії », то « його найвидатнішого учня Грушевського— засновником української національної історіографії » 17.
Л. Винареві належить пріоритет у визначенні « ядра », « авангарду », « нової української історіографії » 18. Сама постановка такої історіографічної проблеми вже характерна своєю новизною— і термінологічною, і змістовною по суті. До цієї когорти адептів наукової школи М. Грушевського, що сформувалась у Львові наприкінці XIX— на початку XX ст. із числа його студентів і співробітників, належали( подаю їх прізвища за абеткою): О. Барвінський( 1880—?), Б. Бучинський( 1883— 1907), В. Герасимчук( 1880-1944), І. Джиджора( 1880-1919), М. Кордуба( 1876-1946), І. Кревецький( 1883— 1940), І. Крип’ якезич( 1886— 1967), Д. Коренець( 1875— 1946), 3. Кузяля( 1882-1952), С. Рудницький( 1877-?), Ф. Срібний( 1881— 1950), О. Терлецький( 1873— 1958), С. Томашівський( 1875— 1930), М. Чубатий( 1889— 1975) та ін.
Назвавши цих і ще ряд інших прізвищ, Л. Винар зазначив, що « Грушевський зумів створити у Львові наукове середовище й притягнути до співпраці молодих учених, які під його науковим проводом за порівняно короткий час дали вагомий внесок в українську історіографію » 19. Виявився досить продуктивним метод Л. Винара щодо дослідження нау
14 Винар Л. Історична школа Михайла Грушевського та її значення, у кн. Винар Л. Михайло Грушевський: історик і будівничий нації( статті і матеріали). Нью-Йорк— К.— Торонто, 1995, с. 63.
15 Там само, с. 64. 16 Там само. 17 Там само. 18 Там само. Там само.