108 ЛЮБОМИР ВИНАР
шевський: історик і будівничий нації »( 1995, 303 с.), і УІТ було співвидавцем збірника нововідкритих архівних матеріялів, що відносилися до діяльности Грушевського в 1924— 1934 рр. На увазі маю працю Володимира Пристайка і Юрія Шаповала « Михайло Грушевський і ГПУ— НКВД »( К., 1996, 332 с.). У першому виданні видруковано деякі мої грушевськознавчі праці головно до 1990 р., зокрема з новим насвітленням проблеми М. Грушевського і т. зв. державницької школи в українській історіографії, і інші важливі теми.
У другому виданні подано перший раз матеріяли з архівів НКВД, що є важливим внеском у джерелознавчу основу грушевськознавства. Звичайно, ці архівні матеріяли, здебільшого сфабриковані в лабораторіях ГПУ, треба критично проаналізувати і опісля зробити об’ єктивні висновки. Продовження друкування архівних матеріялів ГПУ— НКВД міститься в уже згаданому ювілейному томі « Українського Історика ». Для мене особисто цей ювілейний рік Грушевського важливий і цінний ще під аспектом численних зустрічей з грушевськознавцями в Україні і на Заході, скріплення співпраці і вузлів дружби з моїми співробітниками і приятелями. Отже, наша праця в ювілейному році Грушевського принесла не лише тривалі висліди у виді відбутих конференцій і нарад, але внутрішнє задоволення і сатисфакцію, що я бодай якоюсь мірою причинився до « повороту Грушевського в Україну » і в розбудову дисципліни грушевськознавства.
РОКИ 1997-1998
В 1997 році наглядно бачимо дальший розвиток грушевськознавства в Україні і на Заході. На увазі маю започаткування серійного видання УІТ « Епістолярні джерела грушевськознавства ». Перший том цієї серії « Листування Михайла Грушевського » УІТ видає у співпраці з Інститутом літератури ім. Т. Шевченка у Києві. Народження цього потрібного видання цікаве і повчальне та заслуговує на коротке обговорення й коментарі.
У 1990-х роках майже щорічно я відвідував Київ і Львів, зустрічався з істориками й іншими дослідниками і обговорював питання систематичного видання архівних матеріялів, що тепер стали доступними для науковців і які відносилися до історії України XX століття, зокрема доби Михайла Грушевського. Самозрозуміло, що видання епістолярної спадщини М. Грушевського і його сучасників належить до наших найважливіших завдань. Пригадую мої розмови з Ігорем Гиричем, Ярославом Дашкевичем, Ярославом Дзирою, Миколою Жулинським, Павлом Соханем, Світланою Паньковою, Галиною Бурлакою та іншими дослідниками— істориками, літературознавцями, архіварями, музеологами, бібліографами й іншими спеціялістами. Вони репрезентували різні генерації українських науковців, починаючи від колишніх партійних істориків до наймолодшої генерації, що не була обтяжена спадщиною партійної історичної « науки ». Усі ми погоджувалися, що треба зробити « щось » конкретного і уможливити появу періодичного або серійного видання, в якому були б друковані архівні матеріяли. До 1996 року ці матеріяли( листи Грушевського і до нього) появлялися переважно