II. НА СЛУЖБІ ГРУШЕВСЬКОЗНАВСТВА 105
ловні, міжнародні конференції відбулися в Києві і Нью-Йорку, що вказувало на конструктивну співпрацю двох комітетів і грушевськознавців з України і Заходу.
Я приїхав до Києва у вересні 1996 року, і від першого дня я і мої київські співробітники були зайняті різними справами і імпрезами, пов’ язаними з ювілеєм Грушевського. Також я мав дійсно « пеха »— переїжджаючи з Відня до Києва, моя валізка з доповідями залишилася на віденському летовищі, і я її одержав декілька днів по приїзді. Тоді також зауважив, що окрему папку із доповіддю про Грушевського, що я мав її виголосити на Міжнародній конференції Грушевського, що відбулася в колишньому будинку Центральної Ради, я залишив в Америці... отже, була ціла низка « проблем ». Я мешкав у гостинному домі Віри і Ігоря Гиричів— і там була наша « приватна головна квартира » діяльносте Комітету і УІТ. Також до Києва приїхав проф. Олександер Сидоренко, секретар Міжнародного Комітету. Я зауважив, що підготовка до деяких конференцій відбувалася досить хаотично. Мені пригадався мій віщий сон про Грушевського, який журився, що на конференції буде відносно мало людей... так і сталося. Головна конференція « Михайло Грушевський— історик, політик, громадянин », що відбулася в днях 24— 25 вересня і мала багато доповідачів, не вийшла успішно. Як на столицю України— було відносно мало присутніх( біля 75 слухачів), також в деяких доповідях проявилася певна ідеологічна тенденційність, і деякі доповідачі намагалися досить невдало протиставити Лилинського Грушевському, забуваючи, що довгі роки Липинський був « прибраним учнем » Грушевського і вони близько співпрацювали... І були інші контроверсійні, а часом гумористичні моменти, що відносилися до прийняття схеми Грушевського совєтськими офіційними істориками... Може, я дечого недочув або зле зрозумів, але здавалося, що декілька дослідників бажали похвалитися своїми оригінальними гіпотезами, що не мали належної джерельної основи. Якщо йдеться про відносно малу фреквенцію, то згодом мені вияснювали, що це сталося наслідком незадовільної співпраці між історичним і археографічним інститутами. Незважаючи на ці недомагання, ми бачили, що кадри грушевськознавців поважно зросли в Україні, і це дало мені велику сатисфакцію.
Мушу признатися, що мені подобалася Міжнародна наукова конференція « Михайло Грушевський і сучасність », що відбулася 26 вересня в Київському університеті. Її організатором був член УІТ проф. Володимир Сергійчук, а конференцію відкрив ректор В. Скопенко. Було відрадно, що в конференції брали участь молоді студенти, які серйозно вивчали спадщину Грушевського. Університетську конференцію відвідало багато слухачів— студентів, професорів і громадян Києва. На окреме відзначення заслуговує виставка з колекції Історико-меморіяльного музею Михайла Грушевського, що її головним організатором була Світлана Панькова. У привіті при відкритті виставки я наголосив потребу якнайбільшої допомоги Музеєві Грушевського. З приємністю згадаю, що в Київському університеті також відбулася, завдяки старанням проф. Ярослава Калакури, керівника катедри джерелознавства, презентація книжки Олександра Оглоблина, яку я мав