Список ілюстрацій
переконані в моральній вищості Росії порівняно із занепадницькою Західною Европою. Коментуючи слов’ янофільську ідеалізацію складників російського національного характеру, Грушевський завважував: « У цім є трохи правди,- тільки ці прикмети краще було б не прибирати в гарні назви й не ідеалізувати, бо до“ богоношення” дуже рідко підіймаються вони, ці прикмети: брак власної людської гідности і непошанування гідности іншої людини; брак смаку до вигідного, доброго, урегульованого життя для себе й непошанування чужих інтересів і потреб у такім житті та чужих здобутків на цім полі; брак волі до організованого громадського і політичного життя, нахил до анархізму і навіть руїнництва соціяльного й культурного; легковаження культурних і громадських вартостей і величання своєю некультурністю й неорганізованістю супроти цих вартостей; вічне хитання між громадським і моральним максималізмом і повним нігілізмом, яке спадає часто до повної затрати моральних критеріїв,- усе це мало гарного має в собі і перед сими хибами соціяльного характеру на другий плян відступають різні добрі, навіть дуже добрі прикмети індивідуального характеру » 241.
На його критичну оцінку російського національного характеру дуже вплинула інтелектуальна традиція, що сягала Миколи Костомарова та Володимира Антоновича. Позиціонування України в парадигмі схід-захід ближче до Заходу, ніж до Сходу,- традиція в українській політичній думці, яку можна простежити принаймні до Михайла Драгоманова,- допомогла Грушевському змалювати українців не лише відмінними від росіян, а й вищими за них у культурному сенсі. Він трактував українців як народ, якому притаманні повага до людської гідности і любов до життя, ґречність, лад і краса, а це більше, ніж росіян, наближає їх до Заходу242. Формулюючи завдання українського культурного розвитку, Грушевський застерігав українське суспільство повторювати помилки росіян, котрі збагатили світову культуру творами таких титанів, як-от Фьодор Достоєвський, Іван Турґенєв, Лєв Толстой і Пьотр Чайковський, але не спромоглися дати освіту народові. Переорієнтація українського політичного та культурного життя на Захід, що її він обстоював, не означала кидання з одного краю до другого. На його думку, українці повинні взяти найкраще від кожної культури, з якою контактують, а майбутня геополітична та культурна роль України має здійснюватися в чорноморському регіоні243. Перед українцями стояла мета перетворити « культуру краси », що у Грушевського означало певні
96