Розділ 1. Історик як націєтворець
українського суспільства на Росію, Грушевський використовував аргументи, розвинуті в статтях часів революції 1905 року. Він засуджував жертви, на які українці йшли заради всеросійської справи. На його думку, це був результат егоїстичних мотивів української еліти, підживлених терором російської влади проти українців. Він гостро нападав на промосковську орієнтацію українського суспільства: « Я скажу різко, але справжніми словами: це духовне хлопство, холуйство раба, якого так довго били по лиці, що не тільки забили в нім всяку людську гідність, але зробили прихильником неволі й холопства, його апологетом і панегіристом » 2, ю.
Воюючи з українським сервілізмом, Грушевський, сказати б, не брав полонених. Перепало навіть Миколі Гоголю, священній корові малоросійської ідентичности, якого Грушевський назвав продуктом « громадсько-політичної деморалізації українського громадянства ». Росіяни й українці, стверджував він, « близькі по крови, а відмінні духом » і розділені історичними, культурними та психологічними кордонами. Він сподівався, що більшовицьке нашестя допоможе українцям усвідомити свою відмінність від росіян. У політичних текстах 1918 року він фактично оголошував росіян такими само « іншими » щодо українців, як і поляки. Якщо у статтях і брошурах весни-літа 1917 року Грушевський ставив негаразди України на карб петербурзькій владі та царському режимові, водночас наголошуючи революційну солідарність усіх учасників російської революції та закликаючи до участи у федерації народів на чолі з Росією, то тепер він уважав ворогами не лише більшовиків, а й цілу російську націю.
Грушевський вірив, що вогонь українсько-російської війни зруйнував старі засади української політики та культури і натомість вигартував нові. Заперечуючи у статтях 1918 року орієнтацію на Росію, він указував на іншу, прозахідну традицію в українській історії. Це був політично доцільний аргумент, добре зрозумілий читачам, зважаючи на тогочасну фактичну окупацію України німцями. Наголошуючи цю прозахідну традицію в українському минулому, Грушевський прагнув зобразити Україну європейською країною та підкреслити історичні та культурні кордони між Україною і Росією. Він уважав росіян вестернізованим, а однак східним народом, натомість українців представляв народом західним, який у перебігу історії поступово зорієнталізувався. Прірву між Росією і Заходом, на його думку, яскраво продемонстрували слов’ янофіли XIX століття, які ідеалізували російську душу і були
95