Частина перша. Нація та імперія
українську та російську революції у власній свідомості й у свідомості своїх читачів і послідовників. Він шкодував, що українська революція тривалий час мусила розвиватися в рамках революції російської, яка « потягнула нас через кров, через руїну, через огонь » 234. Тепер він не відчував зобов’ язань перед російською революцією, бо в його свідомості та спільно з російською контрреволюцією загрожувала національному існуванню України235.
Проголошення незалежности України дало змогу лідерам Центральної Ради розглядати більшовицьку аґресію в поняттях міжнародного конфлікту. Така інтерпретація забезпечувала Раді додаткові засоби дискредитувати більшовицьку інтервенцію. Грушевський, своєю чергою, заявляв, що після проголошення української незалежности не можна вважати конфлікт більшовиків із Центральною Радою сутичкою двох політичних груп і триматися нейтралітету. « Бо тепер є боротьба двох держав, України і Великороси,- писав він,- у якій усі громадяни Української Республіки, всі жителі її без різниці поглядів і переконання обов’ язані підтримувати український уряд » 236. Він уважав також більшовицький наступ аґресією однієї нації проти іншої. Він твердив, що національний характер цього конфлікту безсумнівний від самого початку, хоча більшовицькі лідери і не пояснюють свої дії в національних поняттях. « З повною очевидністю виступає мотив боротьби національної, в самій грубій і неприкрашеній формі, принаймні в поглядах і висловах рядової маси,- писав Грушевський у лютому 1918 року після відступу Центральної Ради й уряду з Києва.- Для неї завдання цього походу-“ бити хохлів”, що по 250-літнім поневоленні наважились піднести голови й скинути з себе московську кормигу » 237.
Момент істини у міркуваннях Грушевського про російсько-українські стосунки настав, коли більшовики атакували Київ і прицільним вогнем зруйнували його будинок: згоріли бібліотека, зібрання рукописів й українських старожитностей. Внаслідок потрясіння, пережитого під час обстрілу будинку, померла мати Грушевського. Він був переконаний, що його особисті випробування та розчарування у колишніх поглядах відбивають трагедію та переорієнтацію цілої України238. У статті « Кінець московської орієнтації » він написав: « Перше, що я вважаю пережитим і віджитим, таким,“ що згоріло в моїм кабінеті!”, це наша орієнтація на Московщину, на Росію, накидувана нам довго й уперто силоміць, і кінець кінцем, як то часто буває, справді присвоєна собі значною частиною українського громадянства » 239. Відкидаючи традиційну орієнтацію
94