Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Page 95

Розділ 1. Історик як націєтворець
щойно минуть несприятливі обставини. Однак він не обіцяв, що цей по­
ворот не забариться. «Важке слово сказане! Україна стала самостійною
й незалежною, - писав Грушевський, - відокремленою державою. Як
довго вона пробуде в цім становищі, себто - як скоро з ’явиться для неї
реальна можливість установити федеральний зв’язок з іншими респу­
бліками, цього в цю хвилину не може напевно сказати ніхто»229. Про
майбутню федерацію він казав, що час шукати партнерів настане, коли
життя повернеться в нормальне річище і буде виконано національні за­
вдання революції. «От тоді буде час розглянутись по сусідах, які зор­
ганізуються навколо України, і зміркувати, з ким буде по дорозі нашій
селянсько-робітничо-трудовій Народній Республіці»230. В ґрунті речі,
Грушевський повертався до позицій, які виклав понад тридцять років
тому в гімназійному щоденнику. Україна, занотував він тоді, не повинна
поспішати в нову федерацію. Спершу слід улаштувати власні справи і
тільки потім шукати партнерів. Важливий елемент старого/ нового під­
ходу Грушевського до федералізму полягав у тому, що він не вважав
Росію доконечним партнером у новій федеративній угоді. Він писав,
що російські більшовицькі лідери (Владімір Ленін і Лев Троцький) зди­
скредитували принцип федералізму, підмінивши його старим російським
централізмом, і що в найближчому майбутньому всім буде нелегко на­
зиватися федералістами^31.
Більшовицьку аґресію, яка підштовхнула проголошення української
незалежности, дуже відмінно сприймали в Петрограді й Києві. Для біль­
шовиків це була спроба запровадити пролетарську владу на теренах
колишньої Російської імперії, долаючи опір місцевої «буржуазії», а для
більшости членів Центральної Ради - відродження російського імпе-
ріялізму. У Четвертому універсалі та численних статтях Грушевського
більшовиків було затавровано на всіх рівнях: викрито як псевдофеде-
ралістів, витлумачено як загарбників, що прийшли в Україну відібра­
ти хліб у селян, звинувачено у зраді демократії й революції загалом.
«Наша боротьба з більшовизмом, - писав Грушевський, - це одночасно
й боротьба з контрреволюцією, яка причаїлась за ним [більшовизмом]
і чекала хвилі, коли ступаючи його слідами, або йдучи попліч із ним,
можна буде задавити революцію»232. На його переконання, вдершись в
Україну, більшовики здійснили мрію російської буржуазії, яка споді­
валася, що ті до свого падіння повернуть Україну під російську руку233.
Уперше від початку революції Грушевський готовий був розмежувати
93