Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Página 91

Розділ 1. Історик як націєтборець
їнської людності. Хто се “ми” - се зіставалось іще загадкою, і я, ви­
словлюючи так самопевно, на власний риск і відповідальність свої гадки
про найближчі завдання і обов’язки українського громадянства перед
моментом, видав векселі, які були покриті, правда, що покриті вповні і
без застережень, Центральною радою нового складу»210.
Грушевський твердо вірив у можливість знайти спільний ґрунт для
українського та єврейського національних рухів, як і в мирне залаго­
дження російсько-українського напруження, але набагато скептичніше
оцінював перспективи польсько-української співпраці. Він несхитно сто­
яв на тому, що статус польської спільноти в Україні має бути визначено
на засадах політики особисто-культурної автономії, Гарантованої всім
народам України, а не в результаті якихось окремих домовленостей.
Зважаючи на досвід панування поляків на українських землях, він і далі
дуже підозріливо ставився до польських намірів щодо України. Згаду­
ючи першу українську демонстрацію в Києві у березні 1917 року, він
вітав участь у ній українських поляків, але не міг забути про польське
гноблення українців. У спогадах він писав: «Десь там і була оксамитна
хоругов з вишитим архістратигом Михаїлом, з любов’ю й ентузіязмом
споруджена з якихось фамілійних шат “українками-католичками”, Фр.
Вольською з компанією, як дружня рука, що простяглася з-під віко­
вої навали польсько-шляхетської неправди»211. Але в 1917-му, як і під
час революції 1905 року, Грушевський уважав поляків спільнотою, що
може найбільше постраждати від перерозподілу землі. Він побоювався,
що польська національно-культурна автономія створить підґрунтя для
консолідації реакційних сил, які виступатимуть не тільки проти україн­
ської державности, а й проти соціяльних досягнень революції212. Песи­
мізм Грушевського щодо майбутнього українсько-польських стосунків
поглиблювала і конфронтація довкола Холмщини, переданої Україні за
наполяганням Грушевського і делегації Центральної Ради відповідно до
умов Брест-Литовського договору між Україною, Німеччиною й Ав­
стро-Угорщиною (1918)213.
Дати раду з національними та соціяльними вимогами українських
партій та узгодити їх із інтересами неукраїнських фракцій у Централь­
ній Раді було найскладнішою поблемою у спробах Грушевського при­
вести Україну до національно-територіяльної автономії. Виступаючи в
Центральній Раді в середині грудня 1917 року, він згадав, зокрема, на­
рікання неукраїнських членів Ради на те, що дискусії нібито точаться
89