Розділ 1. Історик як націєтворець
автономії. У березні 1917 року він присвятив кілька статтей у газеті « Нова Рада », тогочасному рупорі українського руху, проблемі ставлення меншин до української автономії. Перший допис, « Народностям України », нагадує, що українці боролися за свою свободу не затим, аби забирати її в інших народів. Від імені українського руху він обіцяє, що в автономній Україні меншини матимуть пропорційне представництво в урядових установах, що в місцях компактного проживання тієї чи тієї національности її мову використовуватимуть у школах й адміністрації, а центральний уряд субсидуватиме культурні інституції тощо.
За винятком територіяльної автономії, Грушевський пропонував національним меншинам усі ті права, за які українці боролися перед революцією. Він також обіцяв припиняти будь-які прояви націоналізму та шовінізму в українському суспільстві, але просив і національні меншини підтримати українське прагнення до автономії: « Ті, що стануть при українцях рішуче, одверто і сміло в цей рішучий момент, створять на будуче міцний духовий, сердечний зв’ язок між українським народом і собою. Ті, що будуть триматися оддалік або вороже, не можуть, розуміється, претендувати на особливо теплі почуття з української сторони » 204. Ідея прозирала чітка: будьте з нами й отримайте всі права, що ми їх можемо дати, або залишайтеся самі по собі. Дуже промовиста дата виходу статті: її надрукували у великодньому числі « Нової Ради », в переддень майже традиційних єврейських погромів, тож Грушевський згадує євреїв окремо- « найчисленнішу з неукраїнських народностей України, яка з цього становища має право на нашу особливу увагу » 205. Українські лідери дуже хотіли привернути євреїв на свій бік і найбільше побоювалися, що чорносотенці спровокують погроми, які поставлять під загрозу можливий союз української та єврейської громадськости. Крім допису Грушевського, « Нова Рада » вмістила у великодньому числі спеціяльну відозву, закликаючи читачів не довіряти людям з « ангельським голоском, а чортовою душею » 206, натякаючи на організаторів погромів.
Протягом 1917 року в українському публічному дискурсі єврейське питання набрало як ніколи великої ваги. Традиційне співчуття Грушевського до лихого становища євреїв посилювало його надії, матеріялізовані впродовж революційних днів 1917 року, що єврейська спільнота таки підтримає українську справу. Ця підтримка, особливо з боку лідерів єврейського робітничого союзу Бунд, справді виявилася надзвичайно важливою для українських претензій на автономію. У червні 1917 року, після Першого універсалу Ради, який в однобічному порядку про
87