Розділ 1. Історик як націєтворець
українську мову й українське культурне життя в Наддніпрянщині. 1907 року Нечуй-Левицький написав брошуру проти Грушевського та його гаданої « галицинізації », яка послужила підґрунтям для дальших нападів на Грушевського з усіх політичних флангів167.
Попри труднощі, з якими він зіткнувся в Києві, Грушевський упорався з головними своїми проектами. У грудні 1906 року за підтримки одного з лідерів українського руху в Східній Україні і його відданого спонсора Євгена Чикаленка зі Львова до Києва перемістилася редакція « Літературно-наукового вістника ». Цей переїзд відіграв важливу роль у зусиллях Грушевського заповнити розрив між українським культурним життям у Російській і Австро-Угорській імперіях. Ще одна пріоритетна справа Грушевського в Києві- заснування Українського наукового товариства, яке він очолив. Ця нова інституція мала виконати в Російській імперії ті самі функції, що й Наукове товариство імені Шевченка в Галичині. Грушевського обрали головою виконавчої ради товариства- так він здобув контроль над діяльністю двох головних українських наукових організацій. У Львові Грушевський далі редаґував « Записки НТШ », головне видання товариства; у Києві він узяв на себе редагування « Записок Українського наукового товариства ». Його організаційна енергія і талант вражають. Той факт, що він очолював українські наукові товариства у Львові І Києві, редаґував їхні видання, « Літературно-науковий вістник » і дописував до інших українських часописів, не тільки викликав безліч нарікань з боку конкурентів Грушевського в українських культурних колах, а й спантеличував опонентів руху. Київський російський націоналіст Анатолій Савенко помилково вважав, ніби « ЛНВ »- це періодичне видання Українського наукового товариства у Києві, яке назване ім’ ям Шевченка і яке Грушевський переніс зі Львова до Києва168.
З кінцем революції і відновленням заборони на будь-які форми політичної діяльности в Російській імперії Грушевський мусив перемістити фокус своєї активности з політичної пропаганди на культурницьку та наукову роботу. Але навіть тоді він не полишав зовсім політичну діяльність, наскільки вона була можлива в Російській імперії після 1907 року. Під час урядових утисків політичної опозиції загалом і українського руху зокрема, що настали після революції 1905 року, Грушевський залишався вірним програмі, яку сформулював для українського руху в революційний період. У Наддніпрянській Україні він співпрацював із « Товариством українських поступовців », яке ставило за політичну мету здобути українську автономію. Грушевський був твердим прихиль
77