Частина перша. Нація т а імперія
окрему націю і що найперший обов’ язок інтелігенції- служити саме цій нації, а не якійсь « усеросійській » справі взагалі.
Між двома революціями
Від 1905 року політична і культурна діяльність Грушевського в Наддніпрянській Україні забирала все більше часу й енергії, але він не облишив участи в галицькому політичному й культурному житті. Він став активнішим у галицькій політиці після 1907 року, коли в Габсбурзькій монархії ухвалили новий виборчий закон- запровадили загальне виборче право для чоловіків, що змінило політичну сцену в Галичині.
Інтерес Грушевського до партійної політики в Галичині відбивав його позицію в цілому питанні українського націєтворення. Він підтримував будь-які політичні союзи, які могли сприяти незалежному українському політичному процесові, відкидав і засуджував ті, які могли підірвати його незалежність і перешкодити національному самовизначенню українців східної Галичини. Скажімо, Грушевський вітав союз українських націонал-демократів і єврейських сіоністів на виборах 1907 року, але рішуче опирався заснуванню « руського » парламентського клубу, який об’ єднував українських і москвофільських депутатів. Заява двох із п’ яти депутатів-москвофілів, що вони вважають себе росіянами, дала Грушевському додаткову зброю в боротьбі проти москвофільства і російського націоналізаційного проекту в Галичині. Так само використав Грушевський у політичній боротьбі альянс між польськими націоналдемократами і москвофілами. Він засуджував відродження польськими націонал-демократами панслов’ янської ідеології, яка мала покращити стосунки між польською елітою і російським імперським урядом на ґрунті спільного антинімецького сантименту. А що ці сили протистояли українській справі, то він виступав за кінець панслов’ янської традиції в українському русі і наголошував важливість німецьких впливів в українській культурі й історії, водночас закликаючи читачів шукати союзників серед білорусів І ЛИТОВЦІВ159.
Грушевський уникав членства в політичних партіях, проте явно симпатизував націонал-демократам і знову почав відвідувати їхні збори. Попри інтерес до їхньої діяльности, він ніколи не вагався критикувати політику проводу партії. 1911 року він зібрав свої раніші статті на політичні теми і видав їх брошурою, яку назвав « Наша політика ». У цих
74