Розділ 1. Історик як націетворець
землі селянам дасть користь українській нації, переважно селянській, і зашкодить полякам, нації землевласників в Україні158. Грушевський також майстерно маневрував між тогочасними панівними політичними дискурсами. Він часто критикував польські еліти в рамках дискурсу « національної справедливости », який вони вибудували й активно вживали у своїх публікаціях, натомість російським лібералам представляв український проект як частину програми « визволення Росії ».
У перші роки XX століття український рух у Російській і Габсбурзькій імперіях існував у дуже різних ситуаціях: в Австро-Угорщині він мав розвинені національні інституції, які ще тільки формувалися в Росії. Безпосередні завдання руху в цих країнах теж були відмінні. Народництво Грушевського з відчутним соціялістичним присмаком, яке служило стимулом для демократизації добре розвиненого українського руху в Галичині, могло породити нездоланні розмежування в молодому українському національному русі в Росії. Не випадково стратегії, які він застосовував у своїх текстах у Російській імперії, відрізнялися від тих, що переважали в його галицьких творах. Замість кидати виклик і критикувати лідерів української спільноти, як це він робив у Галичині, у Наддніпрянській Україні Грушевський переймався об’ єднанням розпорошених сил запізнілого українського відродження. Ці дві стратегії пов’ язано з двома різними образами національного « іншого ». У першому випадку ворогом була польська еліта і часто польське суспільство загалом( тією мірою, якою воно підтримувало політику еліт). У другому випадку це були поборники всеросійської єдности з політичної правиці, російська бюрократія, імперський режим тощо, але ніколи російське суспільство взагалі.
Розрізнення режиму та суспільства, наголошуване у творах Грушевського для російської публіки, рідко фігурувало в його текстах для галицького вжитку. Причина тому- передусім тогочасні політичні умови. Український рух у Наддніпрянській Україні набагато більше залежав від співпраці з російськими політичними партіями та їхньої підтримки, ніж в Австро-Угорщині- від співпраці з польськими партіями, на чию добру волю годі було покладатися. Існував іще один чинник, можливо, навіть важливіший: в українській свідомості на зламі століть образ Росії та росіян не набув ознак етнічного « іншого » тією мірою, якою їх набули Польща та поляки в очах галицьких русинів. У Східній Україні Грушевський мусив вести тривалу важку кампанію, переконуючи не тільки владу, а й саму українську інтелігенцію, що українці справді становлять
73