Частина перша. Нація та імперія
ту про скасування межі осілости. У статті « Конец гетто » він писав: « Внесенний в Думу законопроект о гражданском равноправии должен снять с украинских земель России один из позорнейших пережитков средневековья, тяготеющий на них, без их виньї и воли- т. н. черту еврейской оседлости » 1^. Грушевський ні євреїв, ні українців не вважав винними у їхній взаємній неприязні і закидав польському, а отже і російському уряду створення « єврейського питання ». Він звинувачував правителів України у підбурюванні до єврейських погромів і заявляв, що « централистическая общественно-жономическая и национальная политика, осудившая туземньїе, украинские массьі населення на безьісходную темноту, на культурное и жономическое захудание и лишившая их всякой возможности самоопределения и развития, создала другой полюс зтого страшного вопроса, не перестающего поражать нас самими ужасними конфликтами, перед которьіми не раз в отчаянии останавливалась общественная мисль » ™. Грушевський засуджував переслідування й обмеження єврейського населення царською владою. Він уважав євреїв можливим союзником у справі визволення України і сподівався на майбутню співпрацю між українцями та євреями. Грушевський був переконаний, що всі « свідомі » члени українського суспільства вітатимуть скасування межі осілости, яке перетворить штучно відокремлені верстви українського населення на патріотів, котрі працюватимуть спільно задля добра своєї батьківщини.
Політичні памфлети Грушевського 1905-1907 років засвідчують, що він діяв у контексті двох головних дискурсів- народницького( накреслюючи програму для української культурної еліти) й націоналістичного( розвиваючи парадигму національного відродження). В рамках народницького дискурсу « народ »( у розумінні « народні маси ») мав значення для Грушевського як джерело леґітимности програми українського націєтворення. Саме за задоволення потреби українського народу у вільному культурному, національному й економічному розвитку Грушевський боровся через пропоновану автономізацію Російської імперії. Саме в ім’ я народу він закликав українську інтелігенцію приєднатися до українського руху. Водночас у національному дискурсі Грушевського « народ »( у розумінні « нація ») мав служити не інструментом поділу українського суспільства на взаємоворожі групи « багатих » і « бідних », а радше об’ єднати майбутню націю в боротьбі за свої права. Соціяльні питання, особливо такі важливі, як земельне, він розглядав тепер крізь призму національної парадигми, бо вважав, наприклад, що передача
72