Частина перша. Нація т а імперія
ку, довелося зіткнутися Російській імперії на шляху до « звільнення » свого суспільства. Важливий елемент переформулювання « української проблеми » Грушевським- те, що він не розглядав її як відновлення історичних прав, даних Богданові Хмельницькому російськими царями, а згодом скасованих імперським урядом. Іноді він уживав цей арґумент, але тільки як додатковий. Відкласти вбік історичну аргументацію для історика було, вочевидь, справою нелегкою, тим більше, що його радикальніші суперники в українському рухові, як-от ранній поборник українського суверенітету Микола Міхновський, використовували її для легітимації претензій на незалежність153. Відсуваючи історичну аргументацію на периферію свого політичного дискурсу, Грушевський розходився і з віковою традицією малоросійського автономізму, чиї лідери своєю політичною метою завжди проголошували повернення прав, Гарантованих Україні за Хмельницького.
Грушевський також вивів « українське питання » за рамки концепції « всеросійської » культури й нації. Він уважав існування осібної української нації- з власного історією, мовою, літературою і культурою- питанням, вирішеним раз і назавжди. Офіційна позиція Петербурзької академії наук, у меморандумі якої 1905 року сказано, що всеросійською мовою є великоросійська, натомість українцям потрібна освіта їхньою власного мовою, зміцнила його аргументацію. Для Грушевського « українське питання » не було частиною « російського питання », бо воно мало куди більше спільного з « питаннями » інших « неросійських народів »: поляків, фінів, грузинів, ін. Українське питання, на його думку, можна було вирішити лише разом з усіма національними проблемами Росії, що передбачало реорганізацію Російської імперії за національним принципом з наданням національно-територіяльної автономії неросійським народам. Влада, вважав Грушевський, не повинна давати перевагу жодному з народів чи дискримінувати якийсь із них на підставі гаданої « незрілости ».
Хоча українська автономія і перебудова Росії на федеративних засадах були традиційними гаслами українського руху, Грушевський переформулював ці вимоги в контексті права на національне самовизначення та конституціоналізм і поставив український рух на цілком інший ґрунт. Проти зміни статусу українського руху- від руху за вище місце у всеросійській етнічній ієрархії до руху, який відкидав цю ієрархію взагалі і ставив за мету створити нову національну ідентичність поза всеросійською етнічною конструкцією,- пристрасно виступали прихильники всеросійської єдности. Однак навіть на них позначилася нова позиція
70