Частина перша. Нація т а імперія
підтримку скасування заборони. Мрії Грушевського здійснилися. Текст меморандуму Академії наук одразу переклали українською й опублікували в « Літературно-науковому вістнику », пізніше він вийшов окремою брошурою. У вступі до українського видання меморандуму Грушевський увиразнив тезу його авторів про те, що заборона на україномовні публікації в Росії сприяла їхньому поширенню в Галичині, де вони набували антиросійського характеру143. В такий спосіб російські науковці не лише визнавали досягнення українського проекту в Галичині, а й використовували їх як аргумент у публічних дискусіях про майбутнє української мови в Російській імперії.
Навесні 1906 року російський уряд ухвалив нові постанови, які реґламентували видавничу діяльність, і тихцем скасував обмеження на український друк, запроваджені указом 1876 року144. Перешкоди, які десятиліттями стримували розвиток українського культурного та політичного життя, було усунуто, і галицький П’ ємонт тепер міг надсилати книжки та часописи в Наддніпрянську Україну. Грушевський мав усі підстави тішитися145. У статті « Український П’ ємонт »( 1906), адресованій російському читачеві, Грушевський писав: « В последнее десятилетие XIX в. Галиция, несмотря на собственньїе весьма тяжельїе условия национального и зкономического существования, делается центром украинского движения, и по отношению к украинским землям России играет роль культурного арсенала, где создавались и совершенствовались средства национального культурного и политико-общественного возрождения украинского народа » 146.
Навесні 1906 року до першої російської Думи було обрано багато українських діячів і депутатів, які хоч і не брали активної участи в українському русі, та вважали себе українцями з походження і симпатиками української справи. Вони сформували в Думі українську фракцію, яка між травнем і серпнем 1906 року видавала російськомовний журнал « Украинский вестник ». Грушевський поїхав до Петербурга, щойно депутати почали збиратися на відкриття першого російського парламенту, і там його відразу визнали неформальним, але беззаперечним лідером українського руху. Саме Грушевський найчастіше визначав політичний курс « Украинского вестника », до якого написав чимало статтей147. У вже згаданій статті « Український П’ ємонт », надрукованій у другому числі « Украинского вестника », він розповів українській публіці в Російській імперії про галицький досвід не лише в розвитку української культури, а й у влаштуванні українського громадського та політичного
68