Розділ 1. Історик як націєтворець
ну участь в українському культурному та політичному житті у Львові, симпатики Грушевського вочевидь не відкидали загрози його арешту в Російській імперії. Революція 1905 року кардинально змінила ситуацію. Тепер не лише можна було пересилати через кордон раніше заборонену « Історію », а й сам Грушевський міг в’ їхати в імперію та видрукувати тут свої політичні тексти в українській і російській періодиці138. Завдяки професорському статусові йому було набагато легше, ніж решті українських активістів, публікувати проукраїнські статті, а читачі заохочували його робити в цьому напрямку ще більше139.
Вихід у Росії « Очерка истории украинского народа » прихильники всеросійської єдности зустріли відверто вороже140. Вони використали « Очерк » як приклад того, чого слід чекати від українського руху, якщо зняти заборону на україномовні публікації. Таким був ляйтмотив статті, вміщеної під псевдом « Киевлянин » у газеті « Гражданин ». Редакція газети вважала, що допис оприлюднює позицію київського клубу російських націоналістів. Анонімний автор писав, що скасування заборони на українські видання призведе до ревізії угоди 1654 року між царем Алєксєєм Міхайловичем і гетьманом Богданом Хмельницьким, видання Біблії українською мовою сприятиме поширенню в Малоросії протестантизму( штунди), а свобода об’ єднань спричиниться до виникнення серед селянства войовничих організацій на зразок галицьких « Січей ». Грушевський відповів на ці закиди статтею « Фрази і факти » в газеті « Сьін отечества » за квітень 1905 року. Він заявив, що його опонент погано знає історію, бо договір 1654 року, який насправді давав Україні право на самоврядування, вже зревізувала московська бюрократія, знищивши українські вольності, що обмеження на українські видання слід негайно скасувати, а Російська імперія нагально потребує перебудови141.
Дискусія Грушевського з « Киевлянином » розгорілася саме тоді, коли уряд під тиском української громадськости шукав можливостей дозволити український друк. У грудні 1904 року кабінет міністрів звернувся до цього питання і заявив, що первісно заборони було накладено, аби зупинити український рух. Насправді, дійшли висновку урядовці, рух не становить небезпеки для держави, натомість обмеження на українські видання гальмують освіту селянства. Кабінет запитав із цього приводу думку Академії наук, Київського та Харківського університетів і канцелярію київського генерал-губернатора. Всі ці інституції рекомендували скасувати заборону142. Наступного 1905 року було оприлюднено меморандуми, що їх підготували Академія наук і Харківський університет, на
5 *
67