Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Seite 67

Розділ 1. Історик як націєтворець
здавалося дивним, що знання російської заважає комусь писати своєю
рідною мовою. Він і його співвітчизники послуговувалися українською
не тому, що іґнорували чи не здібні були вивчити російську або іншу
іноземну мову, а тому, що їхня власна мова могла бути посередником в
інтелектуальній комунікації. Українська мова віддавна здатна служити
науковим завданням, заявляв Грушевський. Його стаття мала на меті
поінформувати наукову спільноту в Росії про працю галицьких нау­
ковців, а її соціо-політичне завдання - зробити «пролом в цензурной
политике в России, исключающей украинский язик о т употребления
в сочинениях научних». Грушевський закликав Відділення розглядати
українське питання не як політичну гру, а «с принципиальной точки
зрения, т . е. с точки зрения свободного самоопределения». Невідомо,
чи відповів Пипін на цього листа (він помер 26 листопада [9 грудня]
1904 року)131, але заклик Грушевського до членів академії наук підтри­
мати «самовизначення» української мови не залишився без відгуку. У
кінцевому підсумку саме підтримка російських філологів в академії до­
помогла скасувати заборону на українські публікації.
Загалом 1904 рік став важливим кроком у зусиллях Грушевсько­
го запровадити українську мову в російський імперський науковий і
культурний дискурс. Наприкінці того року було дозволено ввозити до
Російської імперії «Історію України-Руси». Цей прорив, безпосеред­
ньо пов’язаний з наближенням революції в Росії, уможливився завдяки
листу Грушевського до нового російського міністра внутрішніх справ
князя Петра Святополка-Мірського. Судячи з чернетки листа в архіві
Грушевського, звернення до Святополка-Мірського підхоплювало по­
передні спроби переконати російські офіційні кола скасувати заборону
на завіз «Історії» в Російську імперію. Раніше, 1902 і 1903 року, він
звертався до керівників Головного управління у справах друку, але у
відповідь отримував або порожні обіцянки, або взагалі нічого. Наре­
шті він вирішив написати Святополкові-Мірському і скористатися тією
обставиною, що міністр офіційно пообіцяв «об легчить положение пе­
чатного слова в России и ввести свободу и справедливость в отноше-
ния национальньїе»ш . Згадуючи Емський указ 1876 року, Грушевський
скаржився міністрові, що російська влада сконфіскувала навіть ті кілька
примірників «Історії», які він надіслав окремим науковцям і освітнім
установам. Грушевський старався вжити всіх можливих аргументів, по­
кликався навіть на східнослов’янську солідарність: як російському під­
данцеві, писав він, йому не тільки боляче, а й соромно бачити, що книж-
5 - 11-349
65