Частина перша. Нація т а імперія
полягала в тому, що конгрес славістів не відбувся, і українська мова так і не зазвучала з трибуни, однак його організатори пішли далі, ніж ліберальні організатори археологічного з’ їзду в Києві, й опублікували надіслані в оргкомітет україномовні матеріяли, а отже, деякі з писаних по-українськи праць Грушевського, зокрема його найвідоміша стаття про звичайну схему російської історії, яка здеконструювала всеросійський історичний наратив і вторувала шлях для наративу українського, з’ явилися у збірці, виданій Петербурзькою академією наук127.
Восени 1904 року Грушевський вступив у « мовну » дискусію з одним із найпомітніших російських « українофілів » Алєксандром Пипіним. Він намагався переконати Пипіна вмістити в « Известиях Императорской Академии наук по Отделению русского язьїка и словесности » статтю українською мовою. Влітку того року Грушевський написав Пипіну і запропонував до публікації одну зі своїх україномовних статтей, покликаючися на прецедент, коли в « Известиях » було вміщено статтю Іржі Полівки чеською мовою128. Пипін відповів у вересні 1904 року: статтю він відхилив, завваживши, що Відділенню не байдужа доля « малороссийского литературного язьїка », проте воно воліє не встрягати в конфлікт між місцевими діялектами. Пипін доводив, що « Известия »- російське видання, а не « панслов’ янське », а чеською статтю надрукували як виняток, бо вона мала бібліографічний характер, та її автор, на відміну від Грушевського, не знає російської129.
Грушевський відповів, що його стаття не менш спеціяльна, ніж Полівкова, а твердження Пипіна, нібито « Известия »— це російське видання, не залишає місця в російських і слов’ янських студіях українській мові. Не без іронії Грушевський написав: « Здесь все т о т же заколдованний круг, в котором обращается украинский вопрос в России. Из числа славянских наречий украинский язик, литература и пр. исключаются как интегральная часть“ русских” дисциплин, но и в состав зтих последних не включаются. В результате им нет места ни в курсах, изданиях и пр. славянских, или“ русских”, и в конце концов они вовсе исключаются из научного обихода. Отделение, со своей точки зрения рассматривая украинский язик как составную часть язика русского( см. напр. план его библиографии славяноведения), могло би вполне последовательно дать место на страницах своего органа рядом с( велико) русским( мало) русскому язику » т.
Та головна мета Грушевського полягала не в « російському » статусі для української мови, а в утвердженні її повної незалежности. Йому
64