Частина перша. Нація т а імперія
« нову еру ». Влада вочевидь намагалася не допустити призначення русофіла або панславіста, на кшталт, як вона вважала, Антоновича. Австрійські чиновники запевнили імператора, що після призначення Грушевський відмовиться від російського громадянства89. Але він цього не зробив. Ще більше, ніж імператора, Грушевський розчарував польську професуру Львівського університету та своїх шанувальників серед українських народовців. Він приїхав до Львова передусім як представник київських українофілів і взявся до власної програми, яку нелегко було примирити з планами австрійського уряду, польської владної еліти і навіть проводу українських народовців.
Для декого з українських прихильників Грушевського сюрпризи почалися з інавгураційної лекції молодого професора, виголошеної у Львівському університеті ЗО вересня 1894 року90. В цій лекції, підготованій у найкращих традиціях українського народництва, історія Руси- України поставала як історія народних мас91. Її головні тези зіперто було на інавґураційних лекціях Миколи Костомарова у Петербурзькому університеті 1859 року92 та Володимира Антоновича у Київському університеті 1870 року93. Серед української публіки в підросійській Україні лекція, напевно, не викликала би якихось суперечок, але в Галичині все було геть зовсім інакше. Багатьох консервативно налаштованих членів української спільноти шокувала концепція історії Руси яко боротьби народних мас проти своїх правителів. Молодше покоління готове було прийняти цю тезу94, та невдовзі студентів вразило ставлення Грушевського до них як до рівних і звичайне в Києві звертання « товариш »: політично набагато консервативніші галичани сприйняли цю практику з підозрою95.
Грушевський переїхав до Львова і почав працювати в українських наукових і культурних колах під опікою таких людей, як Олександр Барвінський, котрий не шкодував зусиль для розвитку та зміцнення українського проекту в Галичині. Це дало змогу молодому професорові швидко закріпитися у Львові. Однак у нього забрало чимало сил і часу переформулювати український проект в Галичині відповідно до власних поглядів, а не поглядів своїх союзників. Діставши на початку користь від політики примирення з польською елітою, Грушевський скоро розчарувався у ній і дистанціювався від колишніх покровителів, як-от Барвінський, що залишався вірним політиці « нової ери ». Коли молодий і ще вельми релігійний Грушевський уперше зустрівся з Барвінським у Києві в жовтні 1890 року, він надзвичайно тішився тим, що той « за релігію » 96. Але це також був
54