Частина перша. Нація т а імперія
Грушевський розв’ язав дилему: він служитиме народу. Першим кроком у цьому напрямку стало приєднання до українофільського студентського руху. Обіцянка батькові не вступати до студентських гуртків діяла тільки до певного моменту. Репутація Грушевського в Київському університеті як талановитого студента і потенційного професора зростала, і він відчував дедалі більшу моральну потребу долучитися до таємних українських студентських організацій. Урешті-решт, порадники-українофіли вдало використали його побожність, і він погодився очолити українофільський студентський гурток у київській семінарії49. Служити народу для Грушевського означало служити Україні. Це переконання допомогло йому порівняно легко відхилити запрошення професорів, які спеціялізувалися не з української історії. В грудні 1888 року професор античної та візантійської історії Юліян Кулаковський запропонував Грушевському спеціялізуватися зі старожитньої філософії, віддаючи належне його знанню греки і натякаючи на можливість отримати магістерський ступінь. Однак Грушевський відповів, що йому це нецікаво, а в щоденнику записав: «... я мав себе за героя- от зрікся користи за для українства...» 50.
У Києві, так само як і в Тифлісі, погляди Грушевського на роль Росії та Польщі в українській історії були переважно неґативними. Навчаючися в університеті, він 1888 року надрукував у львівському часописі « Правда » дві рецензії на славістичні праці, критикуючи панслов’ янські тенденції, що йшли спершу з Польщі, а відтак і з Росії51. В іншій рецензії, вміщеній 1892 року в « Правді »( цього разу на дослідження Олександри Єфименко про українську шляхту), Грушевський доволі несхвально охарактеризував історичну Росію / Московію, яка використовувала конфлікти між українськими масами й елітами, щоби зцентралізувати російську державу й обмежити українську автономію52. Коли його знайомий, російський історик Фьодор Успенський, завважив, що теми для досліджень він обирає з патріотичних міркувань, Грушевський записав цю ремарку в щоденнику без жодної незгоди53. Хай там як, а проблема поєднання патріотизму з науковою об’ єктивністю хвилювала Грушевського. Він обговорював цю тему з Ніколаєм Оґлобліним, московським істориком і уродженцем Києва, з яким кілька разів зустрічався в Москві під час своїх поїздок туди в лютому й березні 1892 року, а в щоденнику записав: «... я все таки- перед совістю- не певний, чи є в мене тенденційність?» 54.
На момент закінчення Київського університету Грушевський був широко очитаний у російській, українській і польській історичній літерату-
48