Розділ 1. Історик як націєтворець
цю умову, зосередившись передусім на навчанні. Ще з тбіліських років він знав, що українофільство карається. Його дід Захарій дуже розсердився, побачивши в онука українські книжки, тож Михайло і Сергій Грушевські хвилювалися про можливі наслідки, коли 1882 року вирішили замовити поштою книжки з української книгарні в Києві45. Під час навчання в Київському університеті Грушевський ще більше усвідомив небезпеку, пов’ язану з українофільським рухом. Не лише батько, а й дядько, який жив у Києві, попереджав Грушевського не брати участи в студентських зібраннях46. Дехто з його близьких університетських товаришів мав проблеми з поліцією через українофільську діяльність. Немає сумніву, що Грушевський вів щоденник дуже обережно, аби не давати поліції доказів проти членів українофільського руху.
Є ще одна причина, чому університетські щоденники Грушевського такі відмінні від гімназіяльних. Очевидно, студент Грушевський, котрий вступив до Київського університету, внутрішньо відрізнявся від гімназиста Грушевського, який звірявся тифліським щоденникам. В останні місяці навчання в гімназії він пережив великий психологічний удар, подолати який зміг лише за три роки. Цим ударом стала відмова в медалі, яку Грушевський заслужив і дуже хотів отримати, через те що учні викрали екзаменаційні питання- традиційний студентський « подвиг » у ті часи47. Після психологічної травми, яку пережив непричетний до викрадення, але позбавлений внаслідок цього нагороди Грушевський, він став неабияк релігійним, часто відвідував церковну службу і зажив серед студентів слави ревного християнина. Згодом він згадував цей період життя як час глибокої побожности і пояснював її психологічними рисами, успадкованими від матері, котра дуже пильно виконувала всі релігійні приписи. У спогадах Грушевський відверто визнає « певну психічну неурівноваженість » у своїй вдачі і пише з цього приводу: «... ся прикмета, що я [ в ] кожній хвилі в кожній стадії мого життя мушу мати перед собою якусь мету, котрій мушу віддаватись ціло і без останку, доводячи свої сили до крайнього напруження, до самозабуття, і тільки тоді чую себе нормально, коли можу без перешкоди віддаватись досягненню сього завдання » 48. Згодом йому вдалося перетворити ці властивості на одне з джерел свого успіху.
Імовірно, психологічну кризу Грушевського підживлювала необхідність зробити важливий життєвий вибір: кому присвятити своє життя, служити Богові чи народові? Молодий хлопець серйозно роздумував про чернечий постриг. Схоже, що на третьому році навчання в університеті
47