Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Página 46

Частина перша. Нація т а імперія
которьіх защиту поставило себе задачею, и при зтом считали себя
истим оплотом русской народности»гі. Критичне ставлення до історії
української еліти, цілком виразне у публікаціях багатьох постійних ав­
торів «Киевской стариньї» й перейняте юним Грушевським у гімназіяль-
ні роки, довго пануватиме в його історичних творах.
Особливо важливими для інтелектуального становлення Грушев-
ського були твори Миколи Костомарова. Теза Костомарова про те, що
народні маси зрадила еліта, яка спершу перейшла на бік поляків, а по­
тім московитів і повернулася до власного народу лише під прапором
українофільського руху, згодом стане важливим елементом у власній
інтерпретації Грушевським історії України. Повторюючи Костомарова,
Грушевський занотував у щоденнику, що український рух не був ре­
зультатом антиросійської інтриґи, а природно виріс із інтересу еліт до
народної мови та культури34. Він також цілком погоджувався з твер­
дженням Костомарова про те, що український народ говорить власною
мовою, а не спотвореним діялектом російської. Коментуючи думки Кос­
томарова про українську літературу, Грушевський записав у щоденнику:
«А що деякі кажуть, що не може бути письменство українське, то це
брехня, як чоловік хоче свої думи висказувать рідною мовою, то має на
це право, значить і письменство рідне може й право має бути. Тутеч­
ки, здається, можна привести положеніє - що є, то й право має бути,
коли воно потребно, з потреби виходить (что существует, т о и имеет
право на существование, если существование его обусловливается по-
требностью) »35.
Та попри величезний вплив Костомарова і його ідей, юний Грушев­
ський спершу доволі критично поставився до його ідеї федералізму,
і ця оцінка пом’якшала тільки з плином часу. Дізнавшись про смерть
Володимира Барвінського, одного з лідерів українського руху в Гали­
чині, Грушевський підсумовує у щоденнику його погляди на українське
питання і заперечує ідею слов’янської федерації: «Але ж я думаю, щоб
з цього “федеративного” кшталту не було ще якої напасти - ми вже
нюхали цю федерацію, гарно знаємо, чим це діло пахне, вже були ми з
Литвою і потім і з ляхами, “як рівний з рівним та як вільний з вільним”
й усего вже доволі набачились. Ні, перше треба нам волю одвоювати,
одбити, потім землею своєю гарненько упоратись, усе що не до ладу,
поправити, а потім вже усякі союзи та “федерації” робити»36.
Немає сумнівів, що скепсис Грушевського стосовно федералізму по­
ставав із його недовіри до ймовірних майбутніх членів такої федерації -
44