Розділ 1. Історик як націєтворець
передбачаючи того, витичив дорогу моїм дальшим заняттям » 19. Якою була політична й культурна орієнтація « Киевской стариньї » і як міг вплинути журнал на виховання юнака? В перші роки журнал публікував багато статтей з української історії, літератури й фольклору, сприяючи в такий спосіб місцевому українському патріотизму й культурі. З іншого боку, журнал був продуктом політичної ситуації 1880-х років, несприятливої для українофільського руху. В результаті обмежень, запроваджених для українських видань Валуєвським циркуляром 1863 року та Емським указом 1876 року, журнал виходив російською мовою. Зміст його теж відбивав перехід у тогочасній українофільській діяльності від політичної сфери, як це було в 1870-х, до культурницької. Під тиском влади лідер українофільського руху Володимир Антонович, професор російської історії в Київському університеті й один з найвпливовіших авторів « Киевской стариньї », намагався триматися якомога далі від політично дражливих тем. Видавець журналу Лебединцев великою мірою визначав його православні й антипольські позиції, намагаючись добути кошти на видання від Святійшого Синоду20.
Попри антипольські обертони багатьох публікацій у « Киевской старине », орієнтація українського руху 1880-х років на аполітичну культурницьку роботу загалом відповідала основним тенденціям серед тогочасних польських національних діячів21. Після поразки повстання 1863 року вони не намагалися скинути владу іноземних держав, які контролювали польські землі, а зосередилися на « органічній роботі »- розвиткові польської культури та суспільства в аполітичних формах22. Лише у 1890-х роках почалася явна політизація і польського, й українського національних рухів, а лідери обох таборів рішуче заперечили звуження національної діяльности до сфери культури. Саме з цих нових позицій Грушевський 1906 року доволі різко оцінив українофільський рух попередньої доби. « Культурничество,- писав Грушевський,- многочисленних представителей которого, живущих и у перших, менее ярких в общем, чем каким бьіл Драгоманов для политического украинства, я не буду перечислять,- в свою очередь поіило в двух направлениях. Одно, представленное отчасти кружком“ Киевской Старини”, имело,- позволю себе так виразиться,- характер более общерусский. Оно оставляло политическую и общественную работу в более либеральном или более консервативном направлений... так сказать, общеимперским злементам. Удел украинцев заключался в том, чтоби производить надстройку над зтою работой в виде изучения Украини,
41