Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Página 414

Висновки
ція визволить український народ від соціального й національного гніту.
Марксистський наратив прийняв і українську тезу про існування трьох
окремих східнослов’янських націй. Такий підхід допоміг згладити багато
суперечностей між російським та українським історичними наративами.
Саме співпраця марксистського та національного дискурсів уможливила
розвиток українського історичного наративу в СССР 1920-х років.
Українська історіографія в Совєтській Україні виграла від здійсне­
ної Покровським та його учнями класової деконструкції російського
імперського наративу та відокремлення великоруського історичного
наративу від усеросійського. Але наприкінці 1920-х років совєтська
марксистська історіографія почала рішучий наступ на український на­
ціональний наратив. Першими жертвами цієї атаки стали українські
марксисти на чолі з Яворським, котрі намагалися створити окремий від
історії Росії марксистський наратив історії України, наступними - істо-
рики-немарксисти. Прийнятна для політичної влади й академічних еліт
історична парадигма дедалі більше формувалася під диктування зго­
ри. Академічні історики, одна з головних мішеней державного терору,
швидко засвоївали принципи самозбереження і диких ритуалів критики
й самокритики. Нетерпимість, культивована в партії й марксистському
істеблішменті, наприкінці 1920-х років у повну силу обернулася проти
істориків-немарксистів. Лідерів національних історіографічних шкіл, як-
от Грушевського в Україні і Сєрґея Платонова в Росії, звинуватили в
керуванні підпільними антисовєтськими організаціями, зарештували й
заслали. Совєтський марксистський дискурс було переінакшено: модель,
зіперту на співіснуванні класових і національних підходів до історіопи-
сання, замінено на протиставлення класового підходу національному.
Протягом 1930-х років класовий дискурс совєтської марксистської
історіографії було пристосовано до потреб імперського проекту, по­
кликаного тримати неросійські народи СССР під контролем центру.
Марксистські нападки на російську імперську парадигму, типові для
історіографічного дискурсу у 1920-х і навіть на початку 1930-х років,
протривали недовго і не дали в результаті авторитетного й життєз­
датного замінника імперському наративу. Саме поступова реабілітація
старої російськоцентричної парадигми привела до створення нового со-
вєтського наративу - гстор» народгв СССР2. Неросійські історичні на-
ративи, зокрема й український, було позбавлено національних ознак і
припасовано до ґранд-наративу совєтської історії. В Совєтській Україні
«денаціоналізацію» історичного наративу супроводжували спроби вла­
ди створити нову наднаціональну спільноту «совєтський народ», цей
412