Висновки
твори Вячеслава Липинського. Роки революції допомогли Грушевському реструктуризувати український історичний наратив у спосіб, який дав синтез поглядів та історіографічних підходів, пов’ язаних з новими ідеологічними тенденціями. Трансформація народницького дискурсу в соціялістичний дала підстави знову наголосити роль народних мас в історії, а реструктурований національний дискурс сприяв поширенню ідеї національної держави. Попри відмінності між цими дискурсами й історіографічними підходами, що їх вони породили, представники всіх українських історіографічних таборів прийняли ідею Грушевського про те, що історія України- процес, цілком окремий від історії Росії.
Деконструюючи російський імперський наратив і відокремлюючи українську історію від великоруської, Грушевський сприяв « іншуванню » російської нації й історії в контексті українського національного наративу. Роль « іншого » у його працях відігравали спершу російська влада, а потім Росія взагалі. Цей процес пришвидшився у його політичних творах початку 1918 року, коли у відповідь на більшовицьку агресію проти незалежної України він проголосив « кінець російської орієнтації » в українській політиці. « Іншування » Росії стало важливим поворотним моментом в українській історіографії, бо відкидало малоросійську ідентичність, зіперту на « іншуванні » винятково поляків і татар і не зараховувала до « інших » росіян. Грушевський одним із перших почав « іншувати » росіян в українській політичній думці. Цю справу довели до кінця у міжвоєнний період Дмитро Донцов і Євген Маланюк. Проте Грушевський неохоче застосовував до росіян звичний інструмент « іншування »- оскарження « чужих » у всіх проблемах « своїх »( цю тактику він радо спрямовував проти поляків). Аналізуючи історію російськоукраїнських стосунків, він повертав колоніяльний дискурс проти росіян і характеризував українців як набагато вестернізованіших і культурно розвиненіших за своїх сильніших господарів-росіян.
Наскільки новий український наратив відрізнявся від російського імперського? Відповісти на це можна, розглянувши такі параметри двох конкурентних наративів: період, який вони охоплюють, територіяльний вимір, головні дійові особи, телеологія та періодизація історичного часу. Російський історичний наратив, представлений у працях найупливовішого російського історика зламу століть Васілія Ключевського, охоплював період від перших історичних свідчень про існування людини на Східно-Европейській рівнині до другої половини XIX століття. Він
409