Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Seite 410

Висновки
початки своєї історії, і завдав удару по чималій частині російського
історичного наративу, де йшлося про українські й білоруські етнічні
території. Демонтаж Грушевським російського імперського наративу (а
цьому проектові сприяли праці декого з російських істориків) став на­
слідком конструювання українського історичного наративу. Новий на-
ратив, ґрунтований на верховенстві нації і території, яку вона займає,
виростав із досягнень лінгвістики, антропології (етнології) й археології,
які не лише допомогли національним історикам забезпечити тяглість
їхніх наративів, а й полегшили справу відокремлення історії їхніх націй
від історії сильніших сусідів.
Які головні риси відрізняли український історичний наратив від ро­
сійського? Чим він різнився від марксистських наративів російської й
української історії, які з ’явилися у 1920-х роках? Як, зрештою, він впли­
нув на східноєвропейську історіографію XX століття?
Щоб відповісти на ці питання, треба з’ясувати основні параметри
українського ґранд-наративу, представленого в працях Грушевського.
Майже все своє наукове життя Грушевський брав участь у творенні
українського національного наративу. За сорок із лишком років він пе­
режив неабияку інтелектуальну еволюцію, що не могло не позначитися
на історіографічних засадах і методах роботи над «Історією України-
Руси». На його підходи вплинуло чимало дискурсів доби. Грушевський
почав наукову кар’єру переконаним народником, у його ранніх працях
з історії України переважав соціяльно зорієнтований, еґалітаристський,
антиелітистський, нерідко антидержавницький народницький дискурс.
Хоча цей дискурс мав виразні національні обертони, він мало надавався
для творення послідовного і життєздатного національного історичного
наративу. Передусім йому бракувало уявлення про солідарність різних
суспільних верств, він визнавав лише солідарність пригноблених соці-
яльних груп.
Як засвідчують праці Грушевського, відокремлення українського іс­
торичного наративу від усеросійського вимагало трансформувати на­
родницький дискурс у національний, котрий би постулював як найвищу
цінність принцип національної солідарности і придушував у народниць­
кому дискурсі, з якого виріс, усе, що цьому принципові могло загро­
жувати. Розробленню національного дискурсу сприяв розвиток неоро­
мантичної історіографії у Східній Бвропі, зокрема в Україні, а також
піднесення політичного консерватизму і зростання інтересу до історії
суспільних еліт. В українській історіографії приклад цієї тенденції -
408